Войти

Авторизация

Имя пользователя
Пароль *
Запомнить меня

Онлайн-урок №28 "Синтаксис. Складне речення. СПР"

Онлайн-урок №28 "Синтаксис. Складне речення. СПР"

13.04.2016 о 18.30

zastavka-1

info ukr

Конспекти до уроку:

Конспект 33. Складне речення. Складнопідрядне речення 

 

Складнопідрядне речення

 

Складнопідрядним називається складне речення, частини якого синтаксично нерівноправні й поєднані відповідною інтонацією та підрядними сполучниками чи сполучними словами. І я пішов, бо я ішов до тебе, бо ти мені світила, як зоря.
  Складнопідрядне речення складається з головної частини, яка є незалежною, й однієї чи кількох підрядних, що пояснюють чи доповнюють головну й залежать від неї. 
   Підрядна частина може пояснювати головну в цілому або один із її членів. 
   Підрядна частина може стояти перед головною частиною, після неї і в середині її.

 

Сполучники підрядності і сполучні слова у складнопідрядному реченні

 

  Основним засобом поєднання підрядної частини з головною є сполучники підрядності .
Засобом зв'язку між частинами складнопідрядних речень можуть служити не лише підрядні сполучники, а й сполучні слова. У ролі сполучних слів виступають відносні займенники в усіх відмінкових формах (хтощоякийчийкотрийскільки) та окремі прислівники (якнаскількидекудизвідкиколивідколищойночомунавіщо).
  Сполучні слова, на відміну від сполучників, належать до повнозначних самостійних частин мови (займенників чи прислівників), а тому вони не тільки підпорядковують підрядну частину головній, а й виступають членами речення в підрядних частинах.

 

Порівняйте!
1. Батько пишається, що в нього росте розумний син.
2. Ми вийшли на стежку, що звертала ліворуч.
  У першому реченні що – сполучник, а в другому – сполучне слово, яке виражене займенником, виконує синтаксичну функцію підмета. У другому реченні що = яка.

 

Вказівні (співвідносні) слова у складнопідрядному реченні

 

  Досить часто в головних частинах складнопідрядних речень уживаються так звані вказівні, або співвідносні, слова, які пояснюються підрядною частиною. 
  Найпоширенішими з них є вказівні займенники тойтакий. Рідше в ролі вказівних слів можуть уживатися означальні займенники всевсякийкожен. Вказівними можуть бути також займенникові прислівники тамтудизвідтидоти, такстількинастільки.
  Вказівним словам у підрядній частині відповідають сполучники і сполучні слова, з якими вони утворюють своєрідні пари (граматичні комплекси): той  хтотой  щотой  чийтакий  якийвсе  щокожен  хтотуди  кудитам  детоді  колидоти  докизвідки  звідти, так  якстільки  скільки й под. 
Наприклад: Хто мовчить, той двох навчить.

 

Зверніть увагу!
  Не слід плутати вказівні слова з парними сполучниками коли ... то, коли б ... то, як ... тоякби ... то й под., у яких другий компонент, як і вказівні слова, знаходиться в головній частині, але членом речення не буває, оскільки входить до складу сполучника й не відповідає на питання. Наприклад: Коли сієш густо, то не буде пусто.

 

Види підрядних речень за значенням

Засоби зв’язку

сполучники

сполучні слова

вказівні (співвідносні) 
слова

означальні

 що, щоб, неначе, ніби, як

 який, котрий, чий, де,  куди

 той, такий, весь, всякий, все,  кожний

з’ясувальні

 що, як, щоб, ніби, мов

 хто, який, чий,  котрий, де

 те

обставинні

наслідку

 так що

   

допусту

 хоч, хоча, дарма що, незважаючи на  те що

   

умови

 коли, коли б, якби, якщо, як

 

 то

причини

 бо, тому що, від того що, через те  що

   

мети

 щоб, для того щоб, з тим щоб, аби

 

 для того, з тим

ступеня

 щоб, що, як, чим… тим, мов, наче,  ніби, ніж

 скільки, наскільки як

 так, такий, до того, настільки

способу дії

 щоб, що, як, чим… тим, мов, наче,  ніби, ніж

   

часу

 як, як тільки

 коли, поки, доки

 доти, тоді

місця

 

 де, куди, звідки

 там, скрізь, туди, звідки

порівняльні

 як, ніби, наче, неначе, нібито,  начебто

 

 так

 

Види підрядних речень за значенням

Особливості

Питання

Приклад

означальні

залежать від іменника в головній частині й пояснюють його

який?

До города Володимира, де знаходився княжий палац, ішли пішки

з’ясувальні

розкривають, пояснюють чи доповнюють зміст слова в головній частині, від якого вони залежать

питання непрямих відмінків

Не пам'ятаю гаразд, що тоді творилося зо мною.

 обставинні 

наслідку

виражають наслідок дії, який логічно випливає зі змісту всієї головної частини

 

Сніг ледве прикривав землю, так що й деревину з лісу вивозили на колесах

допусту

виражають дію, всупереч якій відбувається повідомлюване в головній частині

незважаючи на що?

Скільки не літай, а доведеться на землю падать.

умови

виражають умову, за якої відбувається повідомлюване в головній частині

за якої умови?

Ніяка гать не спинить весняну повінь, якщо вона прорвала собі прірву.

причини

виражають причину дії чи явища, про які йдеться в головній частині

чому? з якої причини? через що?

 Не брудни криниці, бо  схочеш водиці.

мети

виражають мету, призначення дії головної частини

для чого? з якою метою? навіщо?

Аби чоловіка розпізнати, треба його за серце взяти.

міри і ступеня

вказують наміру ознаки або ступінь дії, про які йдеться в головній частині

наскільки? якою мірою?

Маю я багатства стільки, що його й на тебе стане!

 способу дії 

містять указівку на спосіб здійснення дій, про які йдеться в головній частині

як саме? яким способом?

Серця не змусиш битися так, як тобі заманеться

часу

виражають час або протяжність дії, про яку йдеться в головній частині

коли? відколи? доки? як довго? з яких пір? до яких пір? з якого часу? до якого часу? упродовж якого часу?

Цікавішого чогось у своєму житті Сірко ще не читав, відколи був письменний.

місця

вказують на місце чи напрям дії головної частини або конкретизують значення обставини місця головної частини

де? куди? звідки?

Куди ноги, туди й голова.

 

 порівняльні 

пояснюють зміст головної частини шляхом порівняння чи зіставлення зі змістом підрядної

як саме? подібно до чого?

Чайка скигле літаючи, мов за дітьми плаче; мов за дітьми плаче

 

Складнопідрядні речення з кількома підрядними

 

Характер зв’язку

Особливості

Приклад

послідовна підрядність

підпорядкування двох чи більшої кількості підрядних частин безпосередньо головній частині в цілому чи окремому її члену

Епохо, дай мені завзяття на кожен день, на кожну мить, щоб міг нащадкам розказать я про те, як ми навчились жить.

 супідрядни  зв'язок

однорідна  супідрядність 

 всі підрядні частини складнопідрядного речення залежать від того ж самого члена в головній частині (чи від усієї головної частини в цілому) й відповідають на те ж саме питання

Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись...

неоднорідна супідрядність

підрядні частини в реченні відповідають на різні питання (належать до різних видів підрядних частин) або ж залежать від різних членів головної частини

Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці, бо щастя не дається дурно.

  

Тести до уроку:

Онлайн-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №51 "Синтаксис. Складне речення. СПР"

Онлайн-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №52 "Синтаксис. Складне речення. СПР: Продовження"

Корисні посилання:

Стислий конспект підготовки до ЗНО з української мови та літератури №21 "М. Вороний, О. Олесь, В. Винниченко, П. Тичина, М. Рильський, М. Хвильовий, Ю. Яновський, В. Сосюра, В. Підмогильний"

Підготовка до ЗНО. Українська література.
Конспект 21. М. Вороний, О. Олесь, В. Винниченко, П. Тичина, М. Рильський, М. Хвильовий, Ю. Яновський, В. Сосюра,         В. Підмогильний

 

Микола Вороний (1871-1938)

«Блакитна Панна» (1912)

Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: пейзажна.
Провідний мотив: возвеличення краси природи і єдність її з мистецтвом.
Віршовий розмір: хорей.
Про твір: Блакитна панна  це образ Весни «у серпанках і блаватах», якій уся земля виспівує: «Осанна!» і тривожить душу ліричного героя. Микола Вороний став новатором у розширенні музичних можливостей українського вірша. «Блакитна панна» рясніє асонансами й алітераціями, як і сама Весна, що приходить до нас із співом птахів і ручаїв. Джерелом поезії, її ритму й звучання, є мелодія.

 

Олександр Олесь (Олександр Кандиба) (1878-1944)

«Чари ночі» (1907)

Літературний рід: лірика.
Жанр: романс (він став популярною народною піснею).
Вид лірики: інтимна (любовна).
Провідний мотив: захоплення красою життя й красою кохання.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: вірш належить до збірки «З журбою радість обнялась». Автор закликає читача улити «струмінь власної душі» у «шумляче море» краси весняної природи, до дна випити чашу щастя від молодості й кохання, тим паче, що щастя  надто швидкоплинне. Отже, краса життя, краса кохання  над усе. Продовжуючи народнопісенну традицію, О. Олесь будує вірш на наскрізному паралелізмі «людина  природа».

 

«О слово рідне, орле скутий!..» (1909)

Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: патріотична.
Провідні мотиви: любов до рідної мови і заклик до її збереження.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: у збірці «Будь мечем моїм...» О. Олесь, розвиваючи традицію Т. Шевченка та Лесі Українки, гостро порушує проблему рідного слова, щиро захоплюється ним і нищівно картає колонізаторів, які його нищать, і своїх безбатченків, котрі його зневажають. Вірш пульсує потужним патріотичним почуттям, яке особливо посилюють риторичні вигуки й звертання. Красу, мелодійність і багатство української мови О. Олесь розкриває через емоційно насичені пейзажні порівняння, метафоричні епітети, міфологічно-біблійні символи.

 

Володимир Винниченко (1880-1951)

«Момент» (1910)
(Із оповідань тюремної Шахерезади)

Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Тема: історія короткої любові між революціонером і панною в ризикованій для життя ситуації.
Ідея: оспівування почуття кохання; усвідомлення скороминущості щастя.
Головні герої: революціонер, панночка Муся, контрабандист Семен Пустун.
Сюжет: революціонер зустрічається з панночкою в клуні перед спланованим нелегальним переходом через кордон. Панночка так само тікає від переслідування поліції. Герой закохується в панночку  і читач стає свідком народження й розвитку високого почуття. Молоді люди переживають екстремальний момент: перебігаючи прикордонну смугу під обстрілом, вони уникають смерті і як переможці святкують радість життя.
Про твір: розповідь ведеться від першої особи. Історія кохання в новелі психологічно витончена, світла й прекрасна, але й печальна, адже герой новели залишається наодинці з мукою осиротілого щастя, яке спалахнуло було на мить (звідси й назва новели)  і зникло разом із чарівною панною.

 

Павло Тичина (1891-1967)

«Ви знаєте, як липа шелестить...» (1911)

Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: інтимна.
Провідний мотив: світле й радісне почуття кохання весняної ночі.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: неабияку майстерність виявляє поет, щоб передати в кількох граціозних строфах настрій молодої людини, її замріяність, глибоке почуття. Риторичні запитання й оклики, звернені до читача, ніби зближують його з поезією. Романтичний нічний весняний пейзаж, звукові й слухові образи емоційно наснажують цей ліричний вірш.

 

«Арфами, арфами...» (1914)
(Із збірки «Сонячні кларнети»)

Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: пейзажна.
Провідний мотив: гімн весні як символу любові, життя й натхнення.
Про твір: вірш наповнений урочистою, весняною мелодією, наснажений оптимістичним пафосом, передчуттям радості від зустрічі з весною й очікуванням змін у суспільстві. «Емоційність настрою забезпечується самобутнім ритмічним ладом, вишуканістю строфічної будови, яскравою метафоричністю, «дзвоном» асонансів й алітерацій».

 

«О, панно Інно...» (1915)

Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: інтимна (любовна).
Провідний мотив: нестерпна туга за втраченим коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: у формі монологу поет змальовує страждання і суперечливі почуття ліричного героя, викликані невзаємним коханням. Образ вікна – це розлука. Сніги – холод на душі, самотність. Атмосфера давнього кохання асоціюється з красою різнобарв’я, з тонкощами аромату квітучого лугу.

 

Максим Рильський (1895-1964)

«Молюсь і вірю...»

Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: філософська.
Провідний мотив: молодечий оптимізм, відчуття польоту.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: вірш сповнений молодечого оптимізму, ліричний герой клянеться, що буде жити, доки дозволить йому «дух життя». Підсилюють світлі відчуття життя пейзажні штрихи: «грає вітер», «голуби ясної вроди черкають неба береги».

 

Микола Хвильовий (Микола Фітільов) (1893-1933)

«Я (Романтика)» (1924)

Жанр: новела.
Тема: протистояння гуманізму та фанатизму, добра і зла в душі героя («чекіста і людини»), його роздвоєність.
Ідея: фатальна невідповідність між ідеалами революції та засобами їх досягнення; розвінчання й засудження революційного фанатизму.
Головні герої: «Я»  главковерх «чорного трибуналу», доктор Тагабат, дегенерат, Андрюша; мати «Я».
Сюжет: засідання «чорного трибуналу комуни» у «фантастичному палаці» (будинок розстріляного шляхтича)  ухвалення одного й того ж вироку: «Розстрілять!» (без адвокатів і прокурорів)  увечері вдома мати «Я» заспокоює розтерзану душу «м’ятежного сина революції»  одного дня «чорний трибунал» ухвалює вирок розстріляти черниць за антиреволюційну агітацію  серед них «Я» упізнає свою матір  щоб довести відданість революційній справі, «Я» власноруч застрелив свою матір.
Символи: інсургент  революціонер; версальці  контрреволюціонери; месія  посланець Бога, спаситель; синедріон  рада, вищий орган.
Композиція: ліричний заспів і три частини; розповідь ведеться від першої особи; поєднання картин-марень і картин моторошної реальності.
Про твір: кожен персонаж  це втілення певних сил, що формують психологічний світ людини. Дегенерат уособлює «тваринні» сили і нагадує каторжника. Андрюша – нервовий, несміливий, сентиментальний «невеселий комунар». Доктор Тагабат  раціоналіст, який все зважує чітким розрахунком, законом революційної доцільності.
  Поставлений перед неминучим вибором між синівським і революційним обов’язком, герой твору робить фатальний вибір. Убивство чекістом власної матері є катастрофічною розв’язкою внутрішнього протистояння фанатизму й гуманізму.

 

Юрій Яновський (1902-1954)

«Вершники»  роман у новелах. Твір складається з восьми новел.

 

«Подвійне коло» (1935)

Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Тема: зображення родини Половців у кривавих подіях громадянської війни 1919 р.
Ідея: засудження братовбивства й недотримання закону народної моралі, протиставлення загальнолюдських вартостей класовим.
Головні герої: брати Половці  денікінець Андрій, петлюрівець Оверко, махновці Панас і чотирнадцятирічний Сашко, червоний командир Іван; їхній батько Мусій Половець; червоний комісар Герт.
Сюжет: бій у степу під Компаніївкою в серпні 1919 p.: перша сцена  Оверко вбиває Андрія; друга сцена  від Панасової кулі помирає Оверко, поховання загиблих братів; третя сцена  самогубство Панаса після програного бою з Іваном.
Про твір: бій під Компаніївкою, у якому схрещують шаблі п’ять братів Половців,  це модель усієї громадянської війни. Сила родових інтересів зіткнулася із силою інтересів класових. Під ударами шабель брати падають один за одним, і кожна нова смерть наче перекреслює батькову приповідку: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду».

 

«Шаланда в морі» (1935)

Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Тема: зображення надзвичайної ситуації рибалок у штормовому крижаному морі.
Ідея: возвеличення родини, подружньої відданості, гуманних основ життя, народної моралі, етичних ідеалів.
Головні герої: Мусій Половець, його дружина Половчиха, рибалка Чубенко.
Сюжет: Мусій Половець змагається з крижаними хвилями, але намагається врятувати артільну шаланду «Ластівку». Друзі-рибалки вже не вірять у щасливе повернення. На березі залишається лише його вірна дружина. Вона з надією дивиться на море, згадує своє життя з Мусієм, своїх синів. Раптом з’являється шаланда, і Половчиха почула голос свого змученого чоловіка. Мусій сказав, що не міг кинути артіль, бо вона й так бідна. Подружжя Половців, ніжно обнявшись, пішло до домівки.
Про твір: художній час і простір у новелі обмежені  дія відбувається в короткому часі, на конкретному просторі  у морі й на його березі. Сюжет простий, але досить напружений. Письменник більше зосереджує увагу на внутрішньому стані Половчихи. Сцена чекання на березі штормового моря (як утілення вірності подружжю)  як символ краси вірності  викликає асоціації з образом Ярославни (зі «Слова о полку Ігоревім»)  своєрідним символом вірності коханню. Емоції, переживання героїні рухають і сюжетом. У творі оспівано повсякденний героїзм звичайних людей.

 

Володимир Сосюра (1898-1965)

«Любіть Україну!» (1944)

Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: патріотична.
Провідний мотив: щира любов до рідної України.
Віршовий розмір: амфібрахій.
Про твір: у цьому вірші поєдналися пристрасть поета-патріота і ніжність поета-лірика, що дало йому змогу виразити найзаповітніші думки, почуття й переконання людської душі. Простота художніх засобів і їхня довершеність, непідробна щирість і схвильованість інтонацій дали поетові змогу втілити глибокий загальнолюдський зміст: люби рідну землю, шануй інші народи, будь щедрим серцем на добро, добрі вчинки.

 

Валер’ян Підмогильний (1901-1937)

«Місто» (1927)

Літературний рід: епос.
Жанр: урбаністичний роман.
Тема: підкорення людиною міста.
Ідея: розкриття характеру людини, яка підкорює місто.
Головні герої: Степан Радченко, Надійка, «мусінька» Тамара Василівна (її чоловік Лука Гнідий і син Максим), Зоська, балерина Рита, Михайло Світозаров, поет Вигорський, Левко, Борис  студенти.
Сюжет: І частина. Степан Радченко разом з односельцями Надійкою і Левком дісталися Дніпром до Києва на навчання. Степан оселився на Подолі, у дядькового знайомого крамаря Гнідого. Спочатку жив у столярній майстерні поряд з коровами, а ставши студентом, перебрався жити в будинок, на кухню. Відвідавши літературну вечірку, Степан, сповнений заздрощів, вирішив написати оповідання про бритву. «Долю своєї бритви він підніс до історії громадянської війни, зробив її символом виборюваної влади». Написавши свій твір, поніс відомому літературному критику Світозарову, але той не захотів з хлопцем розмовляти. Знищений і принижений, він пішов до Надійки і сказав, що йде від неї назавжди. Уночі до Степана почала приходити дружина Гнідого, Тамара Василівна. Радченко мав успіхи в навчанні. Професор, який приймав іспит з української мови, порадив читати лекції з української мови на курсах для держслужбовців. Так Степан і зробив. Заробивши грошей, хлопець купив новий одяг і переїхав до кімнати знайомого Бориса. На курсах Степан познайомився з поетом Вигорським. II частина. Хоч Степан і позбувся злиднів, проте й далі жив скромно. Його твори почали друкувати в журналах, хлопець був щасливий. Він познайомився з городянкою Зоською, коли купував лотерею. Степан захоплювався її непередбачуваністю, дарував цукерки й квіти, водив до театру й кіно. Радченко відвідує редакцію журналу, бере участь у літературних дискусіях, покидає університет. Невдовзі за надруковану збірку отримує гонорар у 350 карбованців. Якось хлопець зустрів земляка Бориса, той розповів йому, що одружується. Радченко за описом упізнав Надійку, і йому стало прикро. Згодом Степана обирають на посаду секретаря журналу  і він з головою поринає в роботу. Степанові захотілося затишнішої квартири. Коли Радченка обрали до культкомісії місцевкому, йому все важче стало знаходити час для зустрічей із Зоською. Степан пропонує Зосьці вийти за нього заміж. Вона погоджується. Удома він починає картати себе за дурість і вирішує порвати із Зоською. На вечірці в подруги він прямо сказав їй про це, але не пішов, а став одверто й зухвало залицятися до інших жінок, познайомився з красунею, актрисою і балериною з Харкова Ритою. У Степана зародилася думка написати великий твір про людей. Сів, із легкістю написав перший розділ. Але далі нічого не виходило. Молодого автора охопив розпач. Через деякий час Степанові захотілося побачити Зоську і помиритися з нею. Коли він пішов до дівчини, то дізнався, що Зоська отруїлася й померла. Хлопця охопив жах. Степан переїздить до нової кімната в семиповерховому будинку з ліфтом. Нудьга його не кидала. Якось зустрів односельця Левка. Той вивчився і тепер їхав працювати на Херсонщину. Радченко також вирішує їхати звідси. Потім захотів зустрітися з Надійкою. Пригадав адресу, яку казав йому Борис, і пішов. Надійку він ледь упізнав. Це була вагітна жінка, що розмовляла з ним «погордо». З тяжким серцем і гнівом Степан вийшов із дому. Раптом зустрів знайому Риту. Йому здалося це щастям. Коли розставалися, то пообіцяли одне одному зустрітися завтра. Юнак побіг по сходах, не чекаючи ліфта, у квартиру, відчинив вікно й послав містові свій поцілунок. Сів за стіл і став писати свою повість про людей.
Про твір: твір має два епіграфи: «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола…» і «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?».
  У романі подано мотив підкорення людиною міста. У центрі твору  психологічно достовірно розкритий характер Степана Радченка, який проходить типовий шлях сходження по кар’єрній драбині. Цю художню модель вибудовано з використанням історичної ситуації 1920-х років, коли в споконвічно «селянській» Україні почали активно розвиватися міста й тисячі подібних Степанів із занедбаного українського села потягнулися до міської культури, цивілізації. Жінки в романі, яких зустрічає Степан, – це окрема модель поведінки Степана на певних відрізках його духовної еволюції і входження у міську культуру. У романі саме жінки стають своєрідними каталізаторами прояву характеру головного персонажа. Сюжет твору відкритий.

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №33 "Література XX ст.: Продовження"

Стислий конспект підготовки до ЗНО з української мови та літератури №15 "П. Куліш. М. Вовчок. І. Нечуй-Левицький"

Підготовка до ЗНО. Українська література.
Конспект 15. П. Куліш. М. Вовчок. І. Нечуй-Левицький

 

Пантелеймон Куліш (1819-1897)

«Чорна рада» (1857)

Літературний рід: епос.
Жанр: перший історичний роман в українській літературі (роман-хроніка; історико-пригодницький роман).
Тема: зображення історичних подій у Ніжині 1663 р. – доби Руїни.
Ідея: утвердження думки про необхідність національної злагоди українців, про те, що провідною силою для розумної організації українського суспільства є його національна еліта (культурна, освічена, здатна до мудрого державотворення).
Головні герої: наказний гетьман Лівобережжя, переяславський полковник Яким Сомко, правобережний гетьман Павло Тетеря, ніжинський полковник Васюта Золотаренко, кошовий гетьман Запорозької Січі Іван Брюховецький, московський князь Гагін, запорозький козак, курінний отаман Кирило Тур; полковник і панотець Шрам (справжнє прізвище Чепурний), його син Петро Шраменко; колишній козак, господар хутора Хмарище Михайло Черевань, його дружина Меланія і дочка Леся; Божий Чоловік.
Сюжет: приїзд батька й сина Шрамів на хутір Хмарище до Череваня, знайомство Петра Шрама з родиною Череванів, спілкування з Божим Чоловіком – бажання Шрама заручити Петра й Лесю – Шрами й Черевані в Києві, розмова з незадоволеними міщанами – знайомство Лесі з Кирилом Туром – зустріч Череваня й Шрама з Якимом Сомком у Києво-Печерській лаврі – вечеря Сомка, Шрама, Череваня, Тура й Лесі в Києві, натяк Тура на викрадення Лесі – нічне викрадення Лесі, двобій Кирила Тура з Петром Шраменком – гостини Шрама на хуторі в Гвинтовки, недалеко від Ніжина – зустріч Петра Шраменка з Кирилом Туром, сніданок у нього вдома – покарання біля стовпа Кирила Тура в урочищі Романовський Кут, повернення Кирила й Петра додому – перипетії в Ніжині – Чорна рада в Ніжині – обурення обдуреної черні, розчарування її в Брюховецькому – пропозиція Тура порятувати ціною свого життя Сомка (у в’язниці) й відмова останнього – засудження Тетерею на смерть старого Шрама («як бунтівника») – одруження Петра ІІІраменка й Лесі.
Композиція: роман складається з 18 частин, у ньому наявні дві сюжетні лінії: головна – політична (вибори гетьмана) і другорядна (любовна). Оригінальним композиційним прийомом у творі є образ дороги.

 

Марко Вовчок (Марія Вілінська) (1833-1907)

«Максим Гримач» (1857)

Літературний рід: епос.
Жанр: родинно-побутове (баладне) оповідання.
Тема: зображення життя вільних селян у закріпаченій Україні середини XIX ст.
Ідея: возвеличення почуття кохання (Катрі до Семена) та засудження соціальної нерівності; обстоювання не спотвореного майновими розрахунками родинного щастя.
Головні герої: заможний козак Максим Гримач, Катря – старша дочка, Тетяна – молодша; Семен, кріпак, коханий Катрі.
Композиція: експозиція (І ч.), зав’язка (II ч.), розвиток дії (III ч.), кульмінація (IV ч.), розв’язка (V ч.).
Сюжет: заможний господар Максим Гримач (удівець) виховує своїх доньок: старшу Катрю й молодшу Тетяну – Катря зустрічається з кріпаком Семеном таємно від батька, адже той дасть згоду на одруження лише з вільним чоловіком – під час бурі Семен загинув – Катря з горя втопилася в річці – старий Гримач у розпачі 5 років не виходить з двору, звеселило його тільки одруження молодшої доньки із сотником.


Іван Нечуй-Левицький (Іван Левицький) (1838-1918)

«Кайдашева сім’я» (1879)

Літературний рід: епос.
Жанр: соціально-побутова повість.
Тема: зображення життя українського села в пореформену добу (друга половина XIX ст.) з усіма його складнощами й суперечностями на прикладі однієї родини.
Ідея: засудження індивідуалізму егоїстичних натур і норм народної моралі, що є головними причинами духовної роз’єднаності в родині.
Головні герої: Маруся й Омелько Кайдаші, їхні сини Карпо (старший) і Лаврін (молодший), Мотря (дружина Карпа), Мелашка (дружина Лавріна); баба Палажка.
Композиція: повість складається з 9 частин, сюжет у яких розгортається за принципом нагнітання епізодів і сцен. Саме діалоги «рухають» сюжет твору, у них розкриваються характери героїв.
Сюжет: розмова братів Карпа й Лавріна про майбутнє одруження, роздратування батька через неробство синів (експозиція) – сватання й одруження Карпа (зав’язка) – поступове назрівання конфлікту між свекрухою і невісткою, сварки між членами родини, одруження Лавріна, наростання сімейних конфліктів, Мелашка на прощі в Києві, повернення Мелашки в Семигори, смерть Кайдаша через пияцтво (розвиток дії) – сварки через мотовило, яйця, курку, кухоль, півня, кабана і грушу (кульмінаційні моменти впродовж викладеного попереду розвитку дії) – усихання груші (розв’язка).
Про твір: У повісті майже немає сцен, у яких би лунав сміх. «Кайдашева сім’я» населена дуже серйозними людьми. Їм не до сміху, оскільки всі вони – учасники великої родинно-побутової війни, якій не видно кінця. І. Франко назвав І. Нечуя-Левицького «всеобіймаючим оком України».

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №23 "Література кінця XVIII — початку XX ст.: Продовження"

Стислий конспект підготовки до ЗНО з української мови та літератури №14 "Прикметник"

Підготовка до ЗНО. Українська мова.
Конспект 14. Прикметник

 

Прикметник – це самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета і відповідає на питання який? (яка? яке?) або чий? (чия? чиє?). Прикметник у реченні найчастіше буває узгодженим означенням, рідше – частиною іменного складеного присудка. Не розірвати цю холодну (означення) тишу, вона міцна (присудок) й похмура (присудок), мов граніт.

 

Розряди

Якісні

Відносні

Присвійні

білий, солодкий, далекий, широкий, молодий, розумний + лисячий (погляд).

Здатні утворювати ступені порівняння, але вороний, чорно-білий, вишневий, маленький, мертвий, величезний, чорнющий, худорлявий тощо не утвор. ступ. порівн.

дерев’яний, міський, потрійний, вітряний, батьківський, вчорашній + лисяча (шуба)

від назв істот із суфіксами -ів (-їв), -ин- (-їн-), -ов-, -ев- (-єв-), -ач- (-яч): мамин, батьків, заячий

+ лисяча (нора)

 

Ступені порівняння якісних

Нульовий 

 зелений

 Помилки

Вищий

 зеленіший; більш/менш зелений + дорожчий, кращий, легший, гірший 

 більш/менш зеленіший, самий зелений 

 Найвищий 

 найзеленіший; найбільш/найменш зелений

 + якнайзеленіший, щонайзеленіший, зеленіший від / за усіх

 найбільш/найменш зеленіший,

 самий найзеленіший

  В окремих словах при творенні ступенів порівняння відбуваються звукові зміни:
с + ш → щ: високий – вищий, товстий – товщий;
г, ж, з + ш → жч: дорогий – дорожчий, дужий – дужчий, близький – ближчий.
Запам'ятайте винятки: легший, довший.
Іноді форма вищого ступеня утворюється від інших коренів: добрий – ліпший, поганий – гірший, малий – менший, гарний – кращий.

 

Групи

 тверда 

 -ий + присвійні 

 жовтий, металевий, материна 

м’яка

 -ій, -їй

 дорожній, безкраїй

 

Правопис складних прикметників

Разом

Через дефіс

сполучення підпорядкованих один одному прикметника, числівника, дієслова з іменником, сполучення прислівника з прикметником чи дієприкметником: вічнозелений, глухонімий, залізобетонний, лівобережний, темноволосий, західноукраїнський, стодвацятип’ятимільйонний

які означають додаткові відтінки якості, кольору, поєднання кольорів, повторення слів: солоно-кислий, жовто-синій (жовтогарячий, червоногарячий), сніжно-білий (білосніжний), темно-русий (темноволосий), перший-ліпший

із першою частиною військово-/воєнно-, крім слів військовозобов’язаний, військовополонений

із двох прикметників із сурядним зв’язком (між ними можна вставити і ): південно-західний (але південноукраїнський), монголо-татарський (але кримськотатарський)

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №21 "Прикметник"

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №22 "Прикметник: Продовження"

 

 

Стислий конспект підготовки до ЗНО з української мови та літератури №6 "Давня українська література"

Підготовка до ЗНО. Українська література.
Конспект 6. Давня українська література

 

«Повість минулих літ»

Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: літопис.
Тема: висвітлення історії східних слов’ян і князівської влади, утвердження християнства на Русі, розповідь про виникнення слов’янської писемності.
Ідея: возвеличення давності слов’янського роду, уславлення патріотизму.
Про твір: на початку XII ст. за князювання Володимира Мономаха на основі попередніх зведень монах Києво-Печерського монастиря Нестор створив «Повість минулих літ», довівши записи до 1113 року. Літопис створювався впродовж тривалого часу багатьма митцями, але на початку XII ст. завершив, упорядкував і дав назву літопису київський монах – чернець Нестор. Ідейно-тематична спрямованість «Повісті…» походить від ідеї зображення давності й могутності держави Київська Русь, героїчне минуле якої пов’язане із правлінням виключно мудрих сильних та справедливих князів (княгиня Ольга, князь Святослав).

 

«Про заснування Києва»

Сюжет: Були собі три брати – Кий, Щек і Хорив та сестра їхня – Либідь. Збудували вони місто і на честь старшого брата назвали Київ. Навкруги міста був великий ліс, у якому поляни полювали. Дехто вважав, що Кий був перевізником, тому й казали: «На перевіз на Київ». Але це було не так, бо Кий їздив до грецького царя, який приймав його з почестями. Повертаючись, Кий зайшов на Дунай, поставив там містечко і хотів у ньому жити, але навколишні племена йому не дали. І донині те містечко зветься Києвець.

 

«Про помсту Ольги»

Сюжет: 945 року князь Ігор пішов до деревлян двічі поспіль за даниною. Деревлянам це не сподобалось, і вони зі своїм князем Малом убили Ігоря. Забажавши одружити свого князя з Ольгою, деревляни послали до княгині 20 найкращих мужів. Вирішивши помститися деревлянам за смерть свого чоловіка, княгиня звеліла викопати на тюремному дворі глибоку яму. Наступного дня древлян (нібито з почестями) принесли у човні у двір і вкинули з човном у яму, засипавши землею. Згодом Ольга попросила прислати до неї інших послів, щоб нібито остаточно піти за їхнього князя. Як тільки гості прийшли, Ольга звеліла приготувати мийню, і коли деревляни почали митися, мийню заперли і підпалили, де всі й згоріли. Потім ще двічі помстилася Ольга деревлянам. Перший раз з невеликою дружиною пішла вдова справити тризну на могилі чоловіка, пригостила деревлян, а коли ті упилися, звеліла їх убити. Наступного 946 року, зібравши військо, пішла на древлян війною, перемогла та взяла в облогу Іскоростень. Але ціле літо не вдавалося взяти місто. Тоді, нібито на знак примирення, Ольга запропонувала, щоб замість звичайної данини, їй від кожного двора дали по три голуби і по три горобця. Древляни з радістю погодилися. Княгиня ж звеліла своїм воїнам поприв’язувати до кожного птаха трут і відпустити. Голуби і горобці повернулися у свої гнізда і спалили таким чином усе місто.

 

«Про напад хозарів»

Сюжет: Після смерті братів (Кия, Щека і Хорива) поляни утискувались навколишніми племенами. І коли сиділи поляни в лісах на горах, то знайшли їх хозари й зажадали данини. Порадившись, дали їм поляни від кожної хати по мечу. Віднесли їх хозари своєму князеві, але мудрі старці сказали, що це недобра данина, бо вони здобули її шаблями, а в полян була зброя сильніша – мечі. Тож відтоді саме поляни брали данину з хозарів, а не навпаки.

 

«Слово про похід Ігорів»

Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: героїчна поема.
Автор: невідомий.
Тема: зображення невдалого походу князя Ігоря на половців 1185 р.
Ідея: заклик руських князів до єднання для спільної боротьби проти ворогів.
Головні герої: князі Ігор, Святослав і Всеволод; Ярославна (дружина Ігоря); половці Овлур, Гзак і Кончак.
Сюжет: оповідь співця Бояна про похід новгород-сіверського князя Ігоря разом із братом Всеволодом, незважаючи на пророче затемнення сонця – лихі віщування природи – перший бій з половцями, перемога князя Ігоря – другий бій, поразка війська Ігоря – віщий «мутен сон» київського князя Святослава та його «золоте слово, з сльозами змішане», звернене до руських князів – плач Ярославни в Путивлі на забралі, звертання її до сил природи – князь Ігор у полоні – утеча його з неволі з допомогою Овлура – погоня половців за князем – зустріч на рідній землі й уславлення Ігоря та його дружини.

 

Григорій Сковорода (1722-1794)

«De libertate» (про свободу) (1757)

Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: громадянська (патріотична).
Провідні мотиви: воля – найбільше багатство, уславлення Б. Хмельницького.
Віршовий розмір: дактиль.
Тип римування: суміжне.
Про твір: для ліричного героя воля – найбільше багатство. Ліричний герой, розмірковуючи над питанням, що таке свобода, заперечує порівняння цього людського блага із золотом: «зрівнявши все злото, проти свободи воно лиш – болото». В останніх двох рядках він згадує і славить Б. Хмельницького як символ вольності.

 

«Всякому місту – звичай і права...»

Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш, що став народною піснею (філософсько-сатиричний).
Вид лірики: громадянська (філософська).
Провідні мотиви: викриття суспільних вад; щасливий той, хто має чисте сумління.
Віршовий розмір: дактиль.
Тип римування: суміжне.
Про твір: автор ставить в один ряд і засуджує здирників і бюрократів, розпусників і пияків, ледарів і підлабузників. Ліричний герой думає не про маєтки й чини, а про те, щоб мати чисту совість, жити мудро й померти з ясним розумом. Перемогти смерть здатна лише людина з чистою совістю й помислами, перед смертю всі рівні – і мужик, і цар. Кожна строфа побудована на антитезі: 4 рядки – суспільні вади, 2 рядки – ідеал чистої совісті та ясного розуму. Один із варіантів пісні використано в п’єсі «Наталка Полтавка».

 

«Бджола та Шершень»

Жанр: байка.
Ідея: праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою» (ідея спорідненої праці).
Головні герої: Бджола, Шершень.
Про твір: байка у формі діалогу між персонажами розкриває одвічну тему суперечності між трудовим способом життя й паразитичним існуванням. Образи Бджоли й Шершня алегоричні: Бджола – «герб мудрої людини, що в природженому тілі трудиться», а Шершень – «образ людей, що живуть крадіжкою чужого й родилися на те тільки, щоб їсти й пити». Бджола бачить своє щастя лише в «сродній праці», тобто праці за покликанням: «Нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж споживати. До цього ми народжені». Шершень цього збагнути не може й зарозуміло наділяє Бджолу такими характеристиками: «ти така дурна», «багато у вас голів, та всі безглузді». Праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою», лише тоді праця «потрібне робить неважким, а важке – непотрібним» (Епікур). У «силі» байки (так Г. Сковорода називав мораль твору) автор бачить щастя людини в «природженому ділі».

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №9 "Давня література"

Стислий конспект підготовки до ЗНО з української мови та літератури №34 "Складне речення. Складне безсполучникове речення"

Підготовка до ЗНО. Українська мова.
Конспект 34. Складне речення. Складне безсполучникове речення


Безсполучникове складне речення

Безсполучниковим називається складне речення, частини якого об'єднані за змістом та інтонацією без допомоги сполучників і сполучних слів. З золота зіткане сяєво ллється, ліс в нім купається, листя сміється.

Вид БСР

Особливості

Приклад

з одно-рідними (одно-типними) частинами

частини відносно рівноправні за змістом

Під ногами джвякотить мокрий сніг, поміж

бур'янами вода дзюрчить, до яруг пробивається, синички пурхають з бур'янини на бур'янину.

з неодно-рідними (різно-типними) частинами

одна з частин  підпо-рядковується  іншій

 з умовним   значенням

 перша частина виражає  умову, за якої можлива дія  другої частини

Горобців боятися — проса не сіяти

 із часовим   значенням

 перша частина вказує на час  здійснення дії, про яку  йдеться в другій частині

Зайде сонце — Катерина по садочку ходить...

 з причиновим   значенням

 друга частина розкриває  причину дії чи стану, про які  йдеться в першій частині

Раптом Грицько стулив рота: вода вже сягала йому до очей.

 з наслідковим   значенням

 друга частина виражає  наслідок або висновок із  того, про що йдеться в  першій частині

Огонь гасне зовсім — у хатці темнісінько...

 з  пояснювальним    значенням

 друга частина розкриває,  пояснює чи уточнює зміст  першої частини

Тільки тепер Богдан упізнав: до нього сходинками спускалася Яринина сестра.

  Більшість безсполучникових складних речень за своєю будовою і змістом синонімічні до сполучникових (складносурядних і складнопідрядних) і легко перебудовуються в них. Але частина безсполучникових складних речень не може перебудовуватися в синонімічні сполучникові.

 

  Між однорідними частинами безсполучникових складних речень виділяють такі основні види смислових зв'язків:
а. одночасність дій, явищ. Дзвенить у зорях небо чисте, палає синім льодом шлях;
б. послідовність дій, явищ. Ось день проминув, зник і вечір погожий, ніч криє і місто, і табір ворожий...;
в. зіставлення чи протиставлення змісту частин. Бджоли раді цвіту — люди літу.
  У безсполучникових складних реченнях, що виражають одночасність дій, частини можуть мінятися місцями. Десь скрипів віз; за гаєм, у хуторі, співали дівчата. За гаєм, у хуторі, співали дівчата; десь скрипів віз.
  У безсполучникових складних реченнях зі значенням часової послідовності дій чи зіставними відношеннями частини не можуть міняти місце без порушення смислових зв'язків. У тій хвилі відхилилася запона намету, швидким кроком увійшла до намету Олена.
  За будовою безсполучникові складні речення, що виражають одночасність або послідовність дій, є відкритими синтаксичними одиницями й можуть мати необмежену кількість частин. Країною сонною ніч пролітала; Мовчало таємно південнеє море, Дрімали чинари, схилялися лаври, За темний серпанок ховалися гори.

 

Інтонація в безсполучникових складних реченнях

    У безсполучниковому складному реченні його частини можуть поєднуватися інтонацією переліку, пояснення і зіставлення.
  Інтонація переліку супроводжується невеликою паузою між частинами речення. Кожна частина вимовляється з поступовим підвищенням голосу на початку й незначним його зниженням перед паузою. Гай зелений вже жовтіє, листя опадає, мина тепло, мина добро, холод наступає.
  При пояснювальній інтонації між частинами речення витримується значна пауза, а пояснювані слова логічно наголошуються. Протягом усієї зими я відчував: щось має статись у цьому світі...
Інтонація зіставлення характеризується тим, що між частинами речення витримується тривала пауза, перша частина вимовляється підвищеним тоном, друга — зниженим. У мужички руки чорні — в пані рученька тендітна.

 

Розділові знаки в безсполучникових складних реченнях

  Залежно від характеру смислових зв'язків та інтонації між частинами безсполучникового складного речення може ставитися кома, крапка з комою, двокрапка або тире.

1. Кома ставиться тоді, коли його частини виражають одночасність, послідовність чи сумісність дій, явищ і поєднуються інтонацією переліку. Гнуться клени ніжними колінами, чорну хмару сріблять голуби.
2. Крапка з комою ставиться замість коми, якщо частини речення досить самостійні за змістом або ж значно поширені чи мають свої розділові знаки. Зійшли сніги, шумить вода, весною повіва; земля квіточки викида, буяє травка молода; все мертве ожива.
3. Двокрапка вживається в таких випадках:
а. якщо друга частина речення пояснює, доповнює чи розкриває зміст першої (між частинами можна вставити а саме). У першій частині таких речень часто є слова так, такий, одно (один, одна); бачити, дивитись, чути, знати, розуміти, пам'ятати, вирішувати та ін. Богдан уперше подумав: може, доведеться їм партизанити.
б. якщо наступна частина виражає причину того, про що йдеться в попередній частині (між ними можна вставити бо, тому що). Духовно багатий може спати спокійно: його не обікрадуть.
4. Тире ставиться, якщо:
а. зміст частин речення протиставляється чи зіставляється (можна вставити а). Дурнів не сіють і не жнуть — вони самі ростуть;
б. у першій частині речення зазначається час або умова того, про що йдеться в другій частині (можна вставити коли, якщо). Цвіте горобина — пора сіяти огірки й помідори.
в. друга частина речення виражає раптовий наслідок, швидку зміну подій чи висновок з дії першої частини (можна вставити через це, тому). Іде весна, іде красна — земля оживає;
г. у другій частині міститься порівняння з тим, про що йдеться в першій частині (можна вставити немов). Говорить — шовком вишиває.

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №53 "Синтаксис. Складне речення. БСР. Складне речення з різними видами зв’язку"

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №54 "Синтаксис. Складне речення. БСР. Складне речення з різними видами зв’язку: Продовження"

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №55 "Повторення. Виконання комплексних тестів №1"

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №56 "Повторення. Виконання комплексних тестів №2"

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №57 "Повторення. Виконання комплексних тестів №3"

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №58 "Повторення. Виконання комплексних тестів №4"

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №59 "Повторення. Виконання комплексних тестів №5"

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №60 "Повторення. Виконання комплексних тестів №6"

Стислий конспект підготовки до ЗНО з української мови та літератури №33 "Складне речення. Складнопідрядне речення"

Підготовка до ЗНО. Українська мова.
Конспект 33. Складне речення. Складнопідрядне речення 


Складнопідрядне речення

Складнопідрядним називається складне речення, частини якого синтаксично нерівноправні й поєднані відповідною інтонацією та підрядними сполучниками чи сполучними словами. І я пішов, бо я ішов до тебе, бо ти мені світила, як зоря.
  Складнопідрядне речення складається з головної частини, яка є незалежною, й однієї чи кількох підрядних, що пояснюють чи доповнюють головну й залежать від неї.
   Підрядна частина може пояснювати головну в цілому або один із її членів.
   Підрядна частина може стояти перед головною частиною, після неї і в середині її.

 

Сполучники підрядності і сполучні слова у складнопідрядному реченні

  Основним засобом поєднання підрядної частини з головною є сполучники підрядності .
Засобом зв'язку між частинами складнопідрядних речень можуть служити не лише підрядні сполучники, а й сполучні слова. У ролі сполучних слів виступають відносні займенники в усіх відмінкових формах (хто, що, який, чий, котрий, скільки) та окремі прислівники (як, наскільки, де, куди, звідки, коли, відколи, щойно, чому, навіщо).
  Сполучні слова, на відміну від сполучників, належать до повнозначних самостійних частин мови (займенників чи прислівників), а тому вони не тільки підпорядковують підрядну частину головній, а й виступають членами речення в підрядних частинах.

Порівняйте!
1. Батько пишається, що в нього росте розумний син.
2. Ми вийшли на стежку, що звертала ліворуч.
  У першому реченні що – сполучник, а в другому – сполучне слово, яке виражене займенником, виконує синтаксичну функцію підмета. У другому реченні що = яка.

 

Вказівні (співвідносні) слова у складнопідрядному реченні

  Досить часто в головних частинах складнопідрядних речень уживаються так звані вказівні, або співвідносні, слова, які пояснюються підрядною частиною.
  Найпоширенішими з них є вказівні займенники той, такий. Рідше в ролі вказівних слів можуть уживатися означальні займенники все, всякий, кожен. Вказівними можуть бути також займенникові прислівники там, туди, звідти, доти, так, стільки, настільки.
  Вказівним словам у підрядній частині відповідають сполучники і сполучні слова, з якими вони утворюють своєрідні пари (граматичні комплекси): той  хто, той  що, той  чий, такий  який, все  що, кожен  хто; туди  куди, там  де, тоді  коли, доти  доки, звідки  звідти, так  як, стільки  скільки й под.
Наприклад: Хто мовчить, той двох навчить.

Зверніть увагу!
  Не слід плутати вказівні слова з парними сполучниками коли ... то, коли б ... то, як ... то, якби ... то й под., у яких другий компонент, як і вказівні слова, знаходиться в головній частині, але членом речення не буває, оскільки входить до складу сполучника й не відповідає на питання. Наприклад: Коли сієш густо, то не буде пусто.

Види підрядних речень за значенням

Засоби зв’язку

сполучники

сполучні слова

вказівні (співвідносні)
слова

означальні

 що, щоб, неначе, ніби, як

 який, котрий, чий, де,  куди

 той, такий, весь, всякий, все,  кожний

з’ясувальні

 що, як, щоб, ніби, мов

 хто, який, чий,  котрий, де

 те

обставинні

наслідку

 так що

   

допусту

 хоч, хоча, дарма що, незважаючи на  те що

   

умови

 коли, коли б, якби, якщо, як

 

 то

причини

 бо, тому що, від того що, через те  що

   

мети

 щоб, для того щоб, з тим щоб, аби

 

 для того, з тим

ступеня

 щоб, що, як, чим… тим, мов, наче,  ніби, ніж

 скільки, наскільки як

 так, такий, до того, настільки

способу дії

 щоб, що, як, чим… тим, мов, наче,  ніби, ніж

   

часу

 як, як тільки

 коли, поки, доки

 доти, тоді

місця

 

 де, куди, звідки

 там, скрізь, туди, звідки

порівняльні

 як, ніби, наче, неначе, нібито,  начебто

 

 так

 

Види підрядних речень за значенням

Особливості

Питання

Приклад

означальні

залежать від іменника в головній частині й пояснюють його

який?

До города Володимира, де знаходився княжий палац, ішли пішки

з’ясувальні

розкривають, пояснюють чи доповнюють зміст слова в головній частині, від якого вони залежать

питання непрямих відмінків

Не пам'ятаю гаразд, що тоді творилося зо мною.

 обставинні 

наслідку

виражають наслідок дії, який логічно випливає зі змісту всієї головної частини

 

Сніг ледве прикривав землю, так що й деревину з лісу вивозили на колесах

допусту

виражають дію, всупереч якій відбувається повідомлюване в головній частині

незважаючи на що?

Скільки не літай, а доведеться на землю падать.

умови

виражають умову, за якої відбувається повідомлюване в головній частині

за якої умови?

Ніяка гать не спинить весняну повінь, якщо вона прорвала собі прірву.

причини

виражають причину дії чи явища, про які йдеться в головній частині

чому? з якої причини? через що?

 Не брудни криниці, бо  схочеш водиці.

мети

виражають мету, призначення дії головної частини

для чого? з якою метою? навіщо?

Аби чоловіка розпізнати, треба його за серце взяти.

міри і ступеня

вказують наміру ознаки або ступінь дії, про які йдеться в головній частині

наскільки? якою мірою?

Маю я багатства стільки, що його й на тебе стане!

 способу дії 

містять указівку на спосіб здійснення дій, про які йдеться в головній частині

як саме? яким способом?

Серця не змусиш битися так, як тобі заманеться

часу

виражають час або протяжність дії, про яку йдеться в головній частині

коли? відколи? доки? як довго? з яких пір? до яких пір? з якого часу? до якого часу? упродовж якого часу?

Цікавішого чогось у своєму житті Сірко ще не читав, відколи був письменний.

місця

вказують на місце чи напрям дії головної частини або конкретизують значення обставини місця головної частини

де? куди? звідки?

Куди ноги, туди й голова.

 

 порівняльні 

пояснюють зміст головної частини шляхом порівняння чи зіставлення зі змістом підрядної

як саме? подібно до чого?

Чайка скигле літаючи, мов за дітьми плаче; мов за дітьми плаче

 

Складнопідрядні речення з кількома підрядними

Характер зв’язку

Особливості

Приклад

послідовна підрядність

підпорядкування двох чи більшої кількості підрядних частин безпосередньо головній частині в цілому чи окремому її члену

Епохо, дай мені завзяття на кожен день, на кожну мить, щоб міг нащадкам розказать я про те, як ми навчились жить.

 супідрядни  зв'язок

однорідна  супідрядність 

 всі підрядні частини складнопідрядного речення залежать від того ж самого члена в головній частині (чи від усієї головної частини в цілому) й відповідають на те ж саме питання

Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись...

неоднорідна супідрядність

підрядні частини в реченні відповідають на різні питання (належать до різних видів підрядних частин) або ж залежать від різних членів головної частини

Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці, бо щастя не дається дурно.

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №51 "Синтаксис. Складне речення. СПР"

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №52 "Синтаксис. Складне речення. СПР: Продовження"

Стислий конспект підготовки до ЗНО з української мови та літератури №32 "Складне речення. Складносурядне речення"

Підготовка до ЗНО. Українська мова.
Конспект 32. Складне речення. Складносурядне речення

 

Складне речення

Складним реченням називається синтаксична одиниця, утворена з двох чи кількох об'єднаних за змістом та інтонацією частин, кожна з яких містить граматичну основу. Просте речення, нагадаємо, має тільки одну граматичну основу.
  У складному реченні налічується стільки частин, скільки в ньому граматичних основ.
 За метою висловлювання складні речення, як і прості, бувають розповідні, питальні та спонукальні, а за інтонацією ― окличні й неокличні.
 Частини складного речення за будовою можуть бути двоскладними й односкладними, поширеними й непоширеними, повними й неповними.
 Частини складного речення можуть поєднуватися лише за допомогою інтонації (безсполучникове) та за допомогою інтонації і сполучників або сполучних слів (складносурядне і складнопідрядне).

 

Складносурядне речення

 Складносурядним називається складне речення, частини якого синтаксично рівноправні й поєднані між собою інтонацією та сполучниками сурядності. Верби сплакували листям, і золоті сльози гнало за водою.
Основними засобами, якими частини поєднуються у складносурядне речення, є
1. зв'язок за змістом;
2. сполучники сурядності;
3. інтонація.
Наприклад, у складносурядному реченні В орача руки чорні, та хліб білий частини поєднані за змістом протиставленням, сурядним сполучником та і спадною інтонацією розповідного речення.

Сполучники 

Смислові відношення
між частинами  ССР

Значення

Приклад

Єднальні

 єднальні і  приєднувальні 

перелік; одночасність або послідовність дій

 і (й), та (= і), та й, і...і, ні...ні, ані...ані,  також, не тільки...а й, як...так і

 Протиставні 

 протиставні і  зіставні

зміст другої частини зіставляється із змістом першої або протиставляється їй як несумісний, контрастний

 а, але, та (= але), зате, проте, однак  (одначе), так

Розділові

 розділові

передають події, що чергуються або виключають одна одну

 або, чи, або ... або,  чи ... чи, то ... то,  чи то... чи то, не то ... не то, хоч ... хоч

 

Розділові знаки між сурядними частинами складного речення

У складному реченні між сурядними частинами можуть ставитися кома, крапка з комою або тире.
1. У складному реченні між сурядними частинами, з'єднаними сполучниками сурядності і (й), та, а, але, ні... ні, зате, проте, однак, або, чи, то ... то, або ... або, чи ... чи та ін., звичайно ставиться кома. На золоті крил із-під тучі бджола вилітає у світ, і вишням хустини пахучі на плечі розвішує цвіт.


2. Кома не ставиться перед одиничними сполучниками і (й), та (= і), або, чи (=або), якщо вони поєднують дві частини-еквіваленти:
а. питальних речень. На морі які дороги і як його їх шукати? Але: І хто є відважний, і хто нас поборе? (сполучники повторюються);
б. спонукальних речень. Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!;
в. окличних речень. Який чудовий кругозір і даль яка барвиста!;
г. номінативних речень. Степ і вітер. Степ і тиша. Степ і сонце. Але: І сніг, і дощ... (сполучники повторюються);
ґ. безособових речень з однотипними головними членами. Сумно й глухо. Але: Поночіє, й стає холодніше (різні типи головних членів).


3. Кома не ставиться перед неповторюваними сполучниками і (й), та (= і), або, чи (= або), якщо сурядні частини мають спільне слово (другорядний член речення, частку або вставне слово). Ряса в нього [диякона] була підібрана і поли засунуті спереду за пояс.


4. Якщо сурядні частини складного речення дуже поширені або вже мають всередині розділові знаки, то на межі частин перед сполучниками може ставитися крапка з комою. Поблизу у траві засюрчав коник; а десь далеко ударив перепел, а там, над шляхом, понеслась-полилась, наче срібний дзвіночок, жайворонкова пісня.


5. Якщо частини складносурядного речення виражають швидку зміну подій, наслідок або різке протиставлення, між ними ставиться тире. Став [Олег] ногою на череп — і раптом з нього виповзла змія.


6. Якщо друга частина складносурядного речення виражає наслідок, може ставитися кома й тире. Хтось ударив без жалю по серці моїм,— і забилося серце в вогні золотім.

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №49 "Синтаксис. Складне речення. ССР"

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №50 "Синтаксис. Складне речення. ССР: Продовження"

Стислий конспект підготовки до ЗНО з української мови та літератури №19 "М. Коцюбинський. О. Кобилянська. Л. Українка. В. Стефаник"

Підготовка до ЗНО. Українська література.
Конспект 19. М. Коцюбинський. О. Кобилянська. Л. Українка. В. Стефаник

 

Михайло Коцюбинський (1864-1913)

«Тіні забутих предків» (1911)

Літературний рід: епос.
Жанр: повість.
Тема: зображення життя гуцулів у Карпатах на межі XIX й XX ст. в гармонії з природою, традиціями й звичаями, з язичницькими й християнськими віруваннями.
Ідея: оспівування високого й красивого почуття кохання.
Головні герої: Іван Палійчук, його кохана Марічка Гутенюк, дружина Палагна, сусід Юра, матір і батько Івана; щезник, нявка, чугайстир.
Сюжет: розповідь про дитинство Івана Палійчука і про ворогування його родини із сім’єю Гутенюків – Іван знайомиться з Марічкою під час бійки батьків – між ними зароджується кохання – Іван тривалий час перебуває в наймах на полонині – повернувшись, дізнається про смерть Марічки (дівчина утопилася, коли переходила Черемош)  Іван не вірить у смерть Марічки і йде на пошуки дівчини – через 6 років блукань Іван повертається в село, через рік одружується з Палагною, яка з часом стає «любаскою» сусіда Юри – Івану це байдуже, він не може забути Марічку  хлопець іде в гори й чує голос нявки-Марічки, прямує за ним, а зустрічає чугайстра, який танцем відволікає його від Марічки – ідучи за голосом коханої, Іван зривається в урвище – наступного дня ледь живого Івана знаходять пастухи  Івана ховають за місцевим звичаєм (з танцями й розвагами).
Про твір. У творі домінує неоромантична хвала природності. Кохання Івана й Марічки зароджується на тлі споконвічної ворожнечі родів. Уражений світом Гуцульщини кінорежисер С. Параджанов у середині 1960-х екранізував твір М. Коцюбинського.

 

«Intermezzo» («перепочинок, пауза») (1908)

Літературний рід: епос (з елементами драми – дійові особи на початку твору – та лірики – ліричний герой, палітра емоцій і переживань, пейзажі тощо).
Жанр: новела.
Присвята: Кононівським полям.
Тема: митець і суспільство.
Ідея: важливість ролі митця в суспільстві; людина щаслива в гармонії з природою.
Дійові особи: Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города, Людське горе.
Сюжет: сюжет новели – безфабульний: за його основу взято химерну гру настроїв, які проходять у творі через три фази: 1) депресія: герой утомлений і перебуває в конфлікті із самим собою; 2) спокійно-споглядальний стан: цей стан з’являється як продовження природної гармонії, а природа в новелі – одухотворена; 3) обурення, нетерпіння: внутрішній конфлікт героя і контраст між царством прекрасної природи й потворною реальністю людського життя. У чарівну мелодію кононівських полів і небес вриваються дисонанси. Найбільший – сповідь селянина про людське горе у фіналі твору (кульмінація).
  Вдало створені пейзажі передають нерозривний зв’язок людини і природи. Твір завершується тим, що сповнений гніву й нетерпіння митець повертається до міста.

 

Ольга Кобилянська (1863-1942)

«Земля» (1902)

Літературний рід: епос.
Жанр: повість.
Присвята: своєму батькові.
Тема: зображення трагічної події, що сталася в гуцульській родині хлібороба.
Ідея: поміркувати над причинами братовбивства як першогріха, зла у світі.
Головні герої: заможний ґазда Івоніка Федорчук, дружина Марійка, старший син Михайло, молодший – Сава; заможний ґазда Василь Чоп’як, дружина Докія й дочка Парасинка, чоловік Парасинки Тодорика; панська наймичка Анна; циганка Рахіра.
Сюжет: Буковина, село Д., річка Серет. Заможний ґазда Василь Чоп’як і його дружина Докія віддають свою дочку Парасинку за нелюба Тодорика, хоча дівчина закохана в Михайла Федорчука, якого призвали до армії; Михайло – чемний і працьовитий хлопець, молодший син Сава – байдужий до господарства, не любить землі; Марія була працьовитою і дуже економною, тому на селі її називали скупою; якось вона пішла до ворожки й та напророчила їй, що роздаватиме своє добро бідним, а від людей ховатиметься – Михайло постійно думав про панську робітницю Анну, яку бив рідний брат, а матір забирала зароблені гроші – якось Михайло зустрівся з Анною, їй привиділося марище з вогняними очима – Сава зустрічався з Рахірою – восени Михайло пішов до армії – хлопцеві було дуже тяжко в солдатах – Анна під серцем носила дитину, люди стали це помічати, мати й брат вигнали Анну з дому, її прихистила в себе Докія  якось Рахіра зустріла Анну і почала випитувати про батька майбутньої дитини, вони посварилися, Анна ударила Рахіру – Рахіра поскаржилася Саві – Михайло був удома у відпустці – налякане собакою Сойкою Михайлове теля стрибнуло на тин і розпороло собі живіт – Сава попросив Михайла піти разом з ним уночі до панського лісу й набрати дерева – на другий день лісник знайшов убитого Михайла – Саву запідозрили, але нічого не знайшли – коли робили розтин тіла, з нього випала куля; Івоніка впізнав, але заховав Савину кулю, бо боявся втратити й другого сина – Саву забрали до міста, але через брак доказів відпустили – Анна народила близнят – навесні Анна пішла до Марійки, аби та взяла хоч одного хлопчика, проте вона відмовилась – близнята померли, Анна ніби збожеволіла – Анну відвезли до шпиталю – минуло 6 років, Івоніка й Марійка працювали й за Михайлову душу годували обідами бідних, Саву відділили, віддавши йому тільки півхати – Докіїн брат Петро став лісником і одружився з Анною, минуло 5 років, і в них народився хлопчик – Івоніка потайки від Марійки записав на нього найкращий лан Михайла.
Про твір: повість написана на основі реальної трагедії братовбивства, що сталася восени 1894 р. в селі Димка неподалік від Чернівців.

 

Леся Українка (Лариса Косач) (1871-1913)

«Лісова пісня» (1911)

Літературний рід: драма.
Жанр: драма-феєрія (проблемно-філософська драматична поема).
Тема: зображення світу людини й світу природи в їхніх взаєминах.
Ідея: оспівування краси людських взаємин, пориву до щастя, незбагненної сили великого кохання.
Дійові особи: Лукаш, його мати, дядько Лев; Килина, діти Килини; хлопчик; Мавка, Лісовик, Перелесник, Водяник, Русалка Польова, Злидні, «Той, що греблі рве», «Той, що в скалі сидить»; Доля.
Сюжет:

  Перша дія. Старезний ліс на Волині – до дуба на галявині прийшли будувати хату дядько Лев і його небіж Лукаш – від зимового сну прокидається Мавка, почувши гру Лукаша на сопілці – Мавка й Лукаш закохуються, перший поцілунок – Лукаш розповідає, що восени його хочуть оженити, від чого Мавка засмучується.

  Друга дія. Пізнє літо – мати докоряє Лукашеві, що він не працює – коли на подвір’ї з’являється Мавка, мати Лукаша називає її відьмою – мати дає Мавці серпа й загадує жати – на полі з’являється мати з молодицею й лає Мавку за неробство – приходить Лукаш і допомагає молодиці жати – Лукаш проводжає Килину додому – засмучена Мавка плаче – із землі з’являється страшне Марище і вмовляє Мавку піти з ним у далекий край – Мавка погоджується.

  Третя дія. Хмарна осіння ніч – біля хати Лукаша чорніє постать Мавки, яка, почувши вовче виття (Лісовик перетворив Лукаша на вовкулака), прокинулась і силою чарівних слів повернула Лукашу людську подобу – мати сварить Килину – Килина, побачивши Мавку, питає, чого та прийшла – Мавка відповідає: «Стою та дивлюся, які ви щасливі» – Килина говорить: «А щоб ти стояла у чуді та в диві!» – Мавка перетворюється на вербу – з лісу виходить Лукаш, до нього підходить хлопчик із сопілкою, зробленою з верби-Мавки, і просить заграти на ній – Лукаш починає грати й чує голос Мавки – Килина просить Лукаша зрубати вербу, але той не зміг – тоді Килина вихопила сокиру й замахнулася – у цю мить вогнем із неба злетів Перелесник і обійняв вербу, спалахнув вогонь і перекинувся на хату – мати й Килина виносять із хати добро разом із Злиднями – Лукаш залишається сам – із-за берези виходить прозора постать Мавки і схиляється над Лукашем – Мавка не звинувачує Лукаша. Ремарка: Лукаш грає, тьмяний зимовий день змінюється на ясну весняну ніч, з’являється Мавка, білий цвіт огортає закохану пару, коли завірюха вщухла, щасливий Лукаша сидить сам.
Про твір: поема Лесі Українки «Лісова пісня» є одним із найвиразніших взірців неоромантичного стилю. М. Рильський назвав цей твір «діамантовим вінцем Українки».

 

«Contra spem spero!» («без надії сподіваюсь») (1890)

Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: особиста (філософська).
Провідний мотив: заперечення тужливих настроїв, протиприродних молодості, оптимізм людини за будь-яких життєвих ситуацій.
Віршовий розмір: анапест.
Тип римування: перехресне.
Про твір. Поезія побудована на антитезах, які звучать як крилаті вислови. Їх виразність досягається за допомогою метафоричної образності, яка посилює емоційність звучання твору. Твір утверджує незламність духу людини, оптимізм.

 

Василь Стефаник (1871-1936)

«Камінний хрест» (1900)

Літературний рід: епос.
Жанр: психологічна новела.
Тема: еміграція за океан галицького селянства на межі XIX й XX ст. (прощання хлібороба Івана Дідуха із сусідами у зв’язку з виїздом до Канади).
Ідея: єдність селянина з рідною землею.
Герої: Іван Дідух, його дружина Катерина, їхні діти, кум Михайло, селяни.
Композиція: твір складається із 7 розділів.
Сюжет: Іван Дідух – селянин, котрий прощається із сусідами у зв’язку з виїздом до Америки. Від часу повернення з війська люди пам’ятають Івана у виснажливій праці. Щороку впрягався поряд із конем і вивозив гній на свою нивку на кам’янистому горбі. Обкладав горб дерном, щоб дощі не змивали ґрунт, обробляв поле. Праця зігнула його в дугу, і стали в селі прозивати Івана Переломаним. Іван зібрав ціле село, щоб з усіма попрощатися – Дідух звертається до людей з проханням не минати горба, на якому Іван поставив кам’яний хрест – Гості пили, розмовляли, співали – Іван посидів, а тоді пустився до танцю з дружиною (кульмінація).
Про твір: новела «Камінний хрест» – це своєрідне художнє дослідження душі головного героя. Образ хреста символізує страдницьку долю селянина, який усе своє життя гірко працював, а тепер змушений покидати свою нивку, бо вона не спроможна його прогодувати.

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №30 "Література XX ст."

Стислий конспект підготовки до ЗНО з української мови та літератури №12 "Іменник ІІ"

Підготовка до ЗНО. Українська мова.
Конспект 12. Іменник ІІ

 

Відміни

перша

 іменники жін., чол., спільн. роду на ,

 весна, кутя, груша, дядя, суддя, сирота,  старшина

друга

 іменники чол. роду на або з основою на приголосний; сер. роду на , ,  -я 

 Дніпро, батько, грім; гроно, сонце, весілля

третя

 іменники жін. роду з основою на приголосний + слово мати

 подорож, любов, ненависть, міць

 четверта 

 іменники сер. роду на (після шиплячих) і із суфіксами -ат-, -ят-, -ен- при  відмінюванні

 лоша (лошати), ім'я (імені), хлоп’я    (хлоп’яти)

 

Поділ іменників І і II відмін на групи

I відміна

 тверда 

 іменники на

 робота, воєвода, староста, книга 

м'яка

 іменники на

 праця, хвиля, надія

 мішана 

 іменники на після ж, ч, ш 

 межа, задача, тиша, теща

 

II відміна

тверда 

 іменники чол.  роду з кінцевим твердим приголосним, крім шиплячих; іменники з  основою на , ер, ір, ор, ур, юр і з постійно наголошеними ар, яр, ир; іменники чол. і сер.  роду на

 чуб, жир, сувенір, професор,  касир (касира, касиром), Петро,  весло

м'яка

 іменники чол.  роду з кінцевим м'яким приголосним; іменники з основою на -ар, ир, якщо  ці суфікси ненаголошені або при відмінюванні наголос переходить на закінчення;  іменники сер. роду на ,- я

 день, лікар (лікаря, лікарю),  кобзар (кобзаря, кобзарю...),  море, знання

 мішана 

 іменники чол.  роду з кінцевим шиплячим; назви людей за родом діяльності, з основою  на -яр і наголосом на закінченні при відмінюванні; іменники сер. роду на після шиплячих

 ніж, слухач, школяр, дощ, пісняр  (пісняра, пісняреві ...); ложе,  плече, явище

 

Правопис складних іменників

Разом

Через дефіс

за допомогою сполучних о, е, є або без них поєднанням кількох основ: перекотиполе, чорнозем, телерадіостанція, двохсотріччя, але 200-річчя

із першими частинами віце-, екс-, лейб-, максі-, міді-, міні-, обер-, унтер-, штаб-, штабс-: віце-президент, екс-чемпіон, міні-комп’ютер, обер-лейтенант, унтер-офіцер

із першими частинами пів-, напів-, полу-; авіа-, авто-, аудіо-, біо-, відео-, електро-, кіно-, космо-, лже-, макро-, метео-, мілі-, мото-, нео-, псевдо-, радіо-, супер-, теле-, турбо-, фото- тощо: півріччя, напів’ява, полумисок, але пів-Харкова; авіапошта, біохімія, відеодиск, макрорельєф, супер’яхта

без сполучних голосних із двох іменників, які означають близькі або протилежні поняття; посади і звання; власні назви; назви сторін світу і рослин; одиниці виміру: крісло-ліжко, гала-концерт, Переяслав-Хмельницький, генерал-майор, норд-ост, мати-й-мачуха, ампер-година, людино-день (трудодень), гамма-промені.

 

Імена по батькові

 Чоловічі 

 -ович: Петрович, Андрійович, але Савич, Ілліч, Хомич, Лукич, Кузьмич 

Жіночі

 -івн-/-ївн-: Василівна, Кузьмівна, Миколаївна / Миколівна, Іллівна

 

 Закінчення іменників чоловічого роду в родовому відмінку однини

-а/-я

-у/-ю

 назви осіб, предметів, тварин, дерев, квітів, імена,  прізвища: учня, Івана, поїзда, вовка, дуба, фікуса

 назви організацій, будівель, приміщень, їх частин: університету,  метрополітену, але хліва, карниза, ліфта, монастиря, млина, гаража

 назви населених пунктів, географічні назви з наголосом на  кінцевому складі: Києва, Харкова, Дніпра́, о. Колгуєва

 слова зі значенням місця, простору, складні слова: степу, лісу,  газопроводу, але берега, горба, ліска, садка

 міри довжини, ваги, назви днів тижня, місяців: метра,  місяця, вівторка, серпня, але року, віку

 назви почуттів, процесів, ознак, абстрактних понять: болю, розвитку,  конфлікту, огляду

 грошові знаки, числові назви, терміни: долара, мільйона,  номера, атома, відмінка, але пункту

 назви річок, озер, гір, островів, країн, областей: Байкалу, Азербайджану,  Донбасу

 назви речовин, матеріалів: чаю, меду, але хліба

 літературознавчі терміни: жанру, сюжету

 ігри, танці: тенісу, вальсу, але гопака

 явища природи: смерчу, граду, вітру

 збірні поняття, трави, кущі: квартету, ячменю, споришу, бузку, але   вівса, табуна

 Деякі іменники мають подвійне закінчення: гурта/гурту, моста/мосту, стола/столу, двора/двору, полка/полку; буряка (одиничне)   і буряку (збірне), папера (документ) і паперу (матеріал)

 

Рід незмінюваних іменників

 назви осіб

 відповідно до статі: мсьє – чол. р.; мадам – жін. р.

 назви тварин

 переважно чол. р.: кенгуру, поні. АЛЕ: цеце (муха) – жін. р.

 назви неістот

 сер. р.: кашне, шосе

 власні назви

 за загальною назвою: Туапсе – місто (сер. р.); Міссурі – річка (жін. р.)

 складноскорочені слова 

 за головним словом: ГЕС – гідроелектростанція (жін. р.)

 

Відмінювання іменників, що вживаються тільки в множині

1. У називному відмінку вживаються:
а. закінчення : сіни, окуляри, штани, ночви, висівки, сходи, джинси, в'язи, збоїни;
б. закінчення (після голосних ): радощі, ножиці, двері, дріжджі, помиї;
в. закінчення (): вила, ворота, дрова, ясна, ясла, вінця.
2. У родовому відмінку виступають:
а. закінчення -ей: грошей, дверей, саней, сіней;
б. закінчення -ів (-їв): граблів (і грабель), окулярів, Гімалаїв, сходів, радощів;
в. нульове закінчення: вил, воріт, конопель, дров, ночв (і ночов), ясел, ясен.
3. У давальному відмінку виступають:
а. закінчення -ам: вилам, ночвам, радощам, штанам (і штаням), яслам;
б. закінчення -ям в іменниках із м'якою основою: вінцям, граблям, штаням, дітям.
4. У знахідному відмінку вживаються форми однакові з називним та/або родовим відмінком: вила, вінця, граблі, дріжджі, окуляри; батьків, людей; пасти гусей (гуси).
5. В орудному відмінку виступають:
а. закінчення -ами в іменниках, які в називному відмінку мають закінчення , або (після шиплячого): вилами, окулярами, сходами, веселощами;
б. закінчення -ями (орфографічно) в іменниках, які в називному відмінку закінчуються на , , : вінцями, ножицями, коноплями, Піренеями, граблями;
в. закінчення -ми: гусьми, дітьми, людьми, курми, сіньми; можливі паралельні форми: грішми (і грошима), дверми (і дверима), ворітьми (і воротами), саньми (і санями).
6. У місцевому відмінку залежно від характеру основи (тверда чи м'яка) вживаються закінчення -ах, -ях: на вилах, на воротах (рідше – на воротях), у ночвах.

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №18 "Іменник 3"

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №19 "Іменник 4"

Стислий конспект підготовки до ЗНО з української мови та літератури №30 "Односкладні речення. Повні і неповні речення"

Підготовка до ЗНО. Українська мова.
Конспект 30. Односкладні речення. Повні і неповні речення

 

Односкладні речення

Односкладними називаються речення, граматична основа яких складається з одного головного члена, співвідносного із присудком або підметом.

  За змістом односкладні речення відрізняються від двоскладних тим, що вони зрозумілі й без другого головного члена. Його відсутність підсилює змістове значення наявного головного члена речення: Злізаю з воза… Починало вечоріти.

Односкладні речення можуть бути непоширеними (Прокидаюся. Розвиднюється. Тиша) і поширеними (Прокидаюся від дзвоника. Ледве розвиднюється. Сторожка тиша).
   Вони можуть бути частинами складних речень. Перепочили, і закипіла робота.

Тип односкладного речення

Засіб вираження головного члена

Приклад

Означено-особові

 дієслово у формі 1-ї або 2-ї особи однини чи множини дійсного або  наказового способу

 Поїдеш з нами.

 Скажи мені правду, мій добрий  козаче...

 Дайте відповіді на запитання.

Неозначено-особові

 дієслово у формі:

  •  а. 3-ї особи множини
  •  б. множини минулого часу

 Лікарські рослини вживають у  вигляді відварів і трав'яних чаїв.

 Задзвонили в усі дзвони…

Узагальнено-особові

 дієслово у формі:

  •  а. наказового способу (однина і множина) або 2-ї особи однини теперішнього      чи  майбутнього часу (у висловах із народної мудрості)
  •  б. 2-ї особи однини теперішнього або майбутнього часу в значенні 1-їособи
  •  в. (рідше) 3-ї особи множини

 Не діли шкуру невбитого ведмедя.  Довіряй, але перевіряй.

 А в степах води не допросишся,  ночувати не достукаєшся.

 На впертих воду возять.

Безособові

 дієслово у формі:

  •  а. безособовим дієсловом
  •  б. особовим дієсловом у безособовому значенні
  •  в. дієслівними формами на -но, -то
  •  г. неозначеною формою дієслова, найчастіше в поєднанні з прислівниками      або  присудковими словами жаль, треба, можна, слід, час, шкода
  •  д. прислівником (зі зв'язкою або без неї)
  •  е. словами нема, немає, не було, не буде

 Сутеніло помалу.

 До самого села не зустрілося  жодної живої душі.

 Полювання відкрито.

 Спершу треба розсудити, а тоді  робити.

 Тепло, затишно Сироватці після  холодної ночі.

 Поганому виду нема стиду.

Називні (номінативні)

 іменник у називному відмінку

 Печалі бронзове лиття.

 Ось мій поріг.

 Ранок. Сонце золоте... Свавілля!

 Карпати...

 

Повні й неповні речення

За будовою і значенням розрізняються повні та неповні речення.
   У повних є всі члени речення, необхідні для повноти будови і значення. Христя (підмет) засвітила (присудок) невеличкий каганець і постановила (присудок) його на комині.
   Неповним називається двоскладне або односкладне речення, у якому пропущений один або кілька членів, необхідних для повноти будови і значення.
Пропущені члени речення можна відтворити:
1. з попереднього речення. Марічка більше розглядається по дівчатах, ніж відповідає на їх запитання. Не має великої охоти говорити;
2. з наступного речення. Кинув місто. Знов я в лісі;
3. зі змісту самого неповного речення. Не в службу, а в дружбу;
4. із ситуації мовлення.
― Нехай живе громада наша славна, нехай цвітуть Подольє і Гора.
І вільності всі наші.
   Неповні речення широко представлені в розмовному мовленні та в художніх творах, насамперед, у діалогах і полілогах. Бувають вони і частинами складних речень. Колос повний гнеться до землі, а пустий догори стирчить.

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №45 "Синтаксис. Односкладне речення"

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №46 "Синтаксис. Односкладне речення: Продовження" 

Стислий конспект підготовки до ЗНО з української мови та літератури №29 "Другорядні члени речення"

Підготовка до ЗНО. Українська мова.
Конспект 29. Другорядні члени речення

 

Другорядні члени речення

 

Означення


Означення  це другорядний член речення, що називає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? скількох? скільком? скількома? (на) скількох?
З тихим (означення) плескотом на берег рине хвилечка. Будівля була відкрита чотирьом (означення) вітрам.

       Тип

Узгоджені

 пов'язані з означуваними словами зв'язком повного узгодження (у роді,  числі та відмінку).

Неузгоджені

 пов'язані з означуваними словами способом  керування або прилягання

Чим  виражені +  приклад

 прикметниками та  прикметниковими  зворотами

 Любіть травинку, і тваринку, і сонце  завтрашнього дня, вечірню в попелі жаринку,  шляхетну інохідь коня

 іменниками в непрямих  відмінках із прийменниками  або без них

 Ідуть воїни  князя 

 дієприкметниками та  дієприкметниковими  зворотами

 І день спадає стиглим овочем в мої долоні

 займенниками його, її, їх

 Його сірі очі  блищали

 займенниками та  порядковими  числівниками

 Зайшов у перший з краю виноградник

 неозначеною формою  дієслова

 Батько дав  команду сідати

   

 прислівниками

 У квартирі  ліворуч  були  прочинені  двері

 

Прикладка – означення, що виражається іменником, узгодженим з пояснюваним словом у відмінку. Це може бути власна назва міст, сіл, річок, озер тощо, професія, рід занять, вік, національність, поетична характеристика тощо. Прикладка буває непоширеною, вираженою одним словом, і поширеною, вираженою сполученням слів. Один тільки дядько Самійло не піддавався чарам. Учитель Леонтій Сизонович носив золоті ґудзики й кокарду.
Прикладка й означуване слово можуть писатися окремо або через дефіс. Якщо ж прикладки є назвами художніх творів, газет, журналів, підприємств, фірм тощо, то вони пишуться з великої літери й беруться в лапки. Назви, до складу яких уходять слова імені, пам'яті, в лапки не беруться: Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна.

 

Додаток

Додаток  це другорядний член речення, який означає предмет і відповідає на питання непрямих відмінків: що? кого? чого? ким? чим?

 

Додатки виражаються

 іменниками та займенниками (найчастіше), прикметниками та дієприкметниками

 Мудрість і досвід багатьох поколінь  укладено в приказки і прислів'я

 числівниками (часто в сполученні з іменниками)

 Помнож десять на пть

 неозначеною формою дієслова 

 Учитель дозволив позбирати якусь  годину гриби, а вже потім вертатись  до школи

 вигуками та службовими словами

 Прокинулася від його гучного «Ха-ха-  ха!»

 сполученнями слів або реченнями

 Ми проспівали «Стоїть гора високая» 

 

Прямий додаток

Непрямий додаток

 залежить від перехідного дієслова і стоїть у З.в. без прийменника або в Р.в. без  прийменника (коли при перехідному дієслові є частка, не або виражена ним дія переходить  на частину предмета)

 виражений одним із непрямих відмінків  або З.в. із прийменником

 До дна допито радощі і горе. На лимані не солили риби в бочках

 Грає сонце в горщиках... Крізь сто  смертей пройшло життя моє

 

Обставина

Обставина  це другорядний член речення, який указує на місце, час, спосіб, мету, умову, причину дії і відповідає на питання де? коли? як? для чого? за якої умови? чому?

 

Основні види обставин за значенням

Вид

Значення

Питання

Приклад

 місця

 вказує на місце дії

 де? куди?  звідки?

 Вітер віє з поля на долину.

 часу

 вказує на час дії

 коли? як довго?

 з якого часу?

 до якого часу?

 Через півхвилини в кабінеті нікого не було.

 способу дії

 вказує на спосіб дії чи ознаки

 як?

 яким способом?

 Санька знехотя, сердито й помалу лізе знову на  лежанку

 міри й  ступеня

 характеризує дію, стан, ознаку за ступенем чи  мірою їх вияву

 якою мірою?

 як багато?

 Кожний рівчак чи ямку сповнювала по вінця вода.

 мети

 вказує на мету дії

 нащо? для  чого?

 з якою метою?

 Овечата ледве сновигали по траві, шукаючи тіні.

 умови

 означає явище, стан,

 при наявності якого може відбуватися дія

 за якої умови?

 Без вітру не родить жито

 причини

 вказує на причину дії

 чому? через  що?

 з якої причини?

Всі хочуть од страху до землі прилипнути.

 допусту

 вказує на умову, всупереч якій дія відбувається

 незважаючи на  що?

Спритніші, всупереч усім ударам, тримаються на поверхні життя.

 

Обставини виражаються

 прислівниками 

 Вдень кінь ходив пастися на молодій траві, а ввечері повертався 

 іменниками в непрямих відмінках (із прийменниками чи без)

 Дніпра узбережжям біліє пісок

 дієприслівниками або дієприслівниковими зворотами

 Сашко примовк, замилившись

 фразеологічними зворотами

 Брати з сестрою схожі як дві краплі води

 

Порівняльний зворот  це обставина способу дії, яка приєднується порівняльними сполучниками як, мов, немов, наче, ніби, що та ін.: Ще зорі стояли тихі та прозорі, як перші маки молоді. Стояло, мов зачароване, передгроззя.
  Порівняльні звороти можуть відокремлюватися або не відокремлюватися комами в залежності від відтінків значення, сполучників, а також синтаксичної ролі у реченні.

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №43 "Синтаксис. Другорядні члени речення"

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №44 "Синтаксис. Другорядні члени речення: Продовження" 

Стислий конспект підготовки до ЗНО з української мови та літератури №31 "Просте ускладнене речення"

Підготовка до ЗНО. Українська мова.
Конспект 31. Просте ускладнене речення

 

Просте ускладнене речення

Однорідні члени речення – такі члени речення, що граматично пов'язані з тим самим членом речення й відповідають на те саме питання. Вони незалежні одне від одного.

 

Однорідними можуть бути будь-які члени речення:
1. підмети. І Катря, і вчителька мовчки дивились на картину;
2. прості та складені присудки. Вона вміла полоти, прати, мити, варити, жати, орати, сіяти, косити;
3. додатки. Навезли з міста шевців, кравців, швачок, крамарів і крамарок;
4. означення (узгоджені й неузгоджені). Досі ущиплива та довірлива розмова стихла;
5. обставини. Нікого ні в дворі не знайшли, ні в городі, ні близько на вулиці.

 

Однорідні члени речення бувають непоширеними й поширеними. Чи в Києві, чи в Полтаві, чи в самій столиці ходив чумак з мазницею помежи крамниці. Не зламали молодецького завзяття ні безсонні ночі, ні мороз, ні хуга.

 

Однорідні члени речення можуть виражатися:
a. тією самою частиною мови. Подякував козак, повернув коня і сховався за деревом;
б. різними частинами мови. Усі слухали мовчки і затаївши дух.

 

Однорідні члени речення можуть поєднуватися:
а. за допомогою сполучників сурядності (єднальних, розділових, протиставних) та інтонації переліку. Нема там ні панів, ні мужиків, ні багатих, ні вбогих;
б. тільки за допомогою інтонації (безсполучниковий зв'язок). Похилився поет над минулим, доторкнувся до споминів струн;
в. сполучниковим і безсполучниковим способами (змішаний зв'язок). Стоять жінки у три ряди, дівчата й згорблені діди...

 

У реченні може бути декілька рядів однорідних членів. Присмеркові сутінки опали (присудок), сонну землю (додаток) й                душу (додаток) оплели (присудок).
Однорідні члени речення вимовляються з інтонацією переліку, і на них падає логічний наголос.

 

Зверніть увагу!
Не є однорідними:
а. повторювані слова, що вживаються задля підкреслення тривалості дії, множинності осіб, явищ або предметів, підсиленого вияву ознаки тощо. Сиплеться, сиплеться, сиплеться тихою мрією сніг;
б. два дієслова в тій самій формі, що виступають у ролі присудка (у значенні дії та її мети, несподіваної або мимовільної дії). Ой ти, гарний Семене, прийди сядь коло мене.

  При однорідних членах можуть бути узагальнюючі слова, які виступають тими ж членами речення, що й однорідні. Іноді вони відірвані від однорідних іншими членами речення. Скрізь: на деревах, на кризі, на сивій пелені снігу – лежала мовчазна засторога приснулої небезпеки.

 

Слід розрізняти зовні схожі випадки:
  Були написані твори на теми: «Мотиви лірики В. Симоненка», «Нескорена муза В. Стуса» (теми – узагальнююче слово при однорідних членах речення). Я писала твір на тему «Ідея дружби народів у творчості Т. Шевченка» (тему – означуване слово).
Тема твору – «Краса природи і людей у кіноповісті О. Довженка «Зачарована Десна» (тире між підметом і присудком). Тема уроку: «Байки Л. Глібова» (традиційний запис).
Мене зворушили вірші поетів Є. Маланюка і Л. Костенко (прикладка перед власними іменами осіб). Широко відомі імена багатьох українських письменників: Т. Шевченка і Марка Вовчка, І. Франка і М. Коцюбинського (двокрапка після узагальнюючих слів).

 

Звертання

Звертання  це слово або сполучення слів, що називає особу чи предмет, до яких звертається мовець.

Поширене означення

Непоширене означення

 виражене іменним словосполученням (найчастіше у ролі  залежного слова виступає узгоджене означення або  прикладка)

 виражене одним словом — іменником у кличному відмінку або іншою  частиною мови (займенником, прикметником) у значенні іменника

 Фантазіє, богине легкокрила, ти світ злотистих мрій для нас  одкрила...

 Лети, пташко, з захід сонця, защебечи в шибку...

 

Вставні слова

Вставними називаються слова, сполучення слів або речення, за допомогою яких виражається ставлення мовця до повідомлення, здійснюється зв'язок між частинами речення чи тексту, оформлюються думки, дається вказівка на джерело повідомлення тощо. Вставні слова не бувають членами речення й не утворюють словосполучень із членами речення.

Таким чином, сама судьба повела двох братів по різних дорогах...
Вставні слова та словосполучення на письмі виділяються комами.

Вставні слова,
словосполучення і речення

Приклад

 виражають оцінку  вірогідності    повідомлюваного  (упевненість або  невпевненість)

 авжеж, безперечно, безсумнівно, без усякого сумніву, видимо, видно, в усякому разі (випадку), гадаю, дійсно,  звісно, звичайно, здавалося (б), здається, зрозуміло, либонь, мабуть, може, можливо, напевно, очевидно,  певна річ, по суті (справи), правда, припустимо, припустімо, природно, скажімо, скоріш за все, слід гадати,  справді, треба думати, було, буває, бувало, трапляється, як звичайно, як завжди, як водиться та ін.

 виражають почуття  мовця, емоційну  оцінку

 грішним ділом, дивна річ, навдивовижу, на жаль, на нещастя, на щастя, нівроку, соромно сказати, чого  доброго, на біду (зло) та ін.

 вказують на зв'язок  думок, послідовність  викладу

 по-перше, по-друге й под., виходить, головним чином, далі, до речі, значить, з одного (другого) боку,  зокрема, зрештою, крім того, між іншим, навпаки, наприклад, нарешті, однак і проте (якщо вони не  протиставні сполучники), отже, підкреслюю, передусім, повторюю, приміром, у цілому та ін.

 вказують на способи  оформлення думок

 взагалі, власне, з дозволу сказати, інакше (м'яко, між нами, попросту, чесно, грубо, коротше, правду)  кажучи, іншими словами, крім жартів, можна сказати, одним словом, признаюсь, смішно сказати, так би  мовити, точніше, як кажуть та ін.

 вказують на  джерело  повідомлення

 бачу, гадаю, говорять, за визначенням ..., за вченням ..., за моїми розрахунками, за приказкою, кажуть, мов,  мовляв, на думку ..., пам'ятаю, повідомляють, чую, по-моєму, по-твоєму й т. ін.

 спрямовані на  привертання уваги

 бачиш, будь ласка, вірите, вибачте, даруйте на слові, дозвольте, знаєте, зрозумійте, пам'ятаєте,  погодьтесь, послухайте, розумієш, уявіть (собі), чуєте та ін.

 

Слід розрізняти вставні слова і члени речення.
  Вставні слова можна вилучити з речення, не порушуючи його структури. Вони виділяються комами.
Нам з тобою, видно, по дорозі... Видно сокола по польоту, а сову по погляду.
Зозуля страх зажерлива і, здається, ніколи не може наїстись. Здається батькові, що стомили Миколу постійні мандри.
Може, ви чули, як пахне земля? Хто може випити Дніпро?
Древні слов'яни займалися рільництвом, бортництвом, ткацтвом і, нарешті, торгівлею. Чекаю дня, коли собі скажу, оця строфа нарешті досконала.

 

Відокремленими називаються другорядні члени речення, що виділяються за змістом та інтонаційно: За горами гори, хмарою повиті, засіяні горем, кровію политі. Петро, старого Шрама син, скочив на землю і взяв од панотця коня. Господиня, вклавши дітей, сіла над ними і куняла навсидьки цілу ніч, не гасячи світла.
Відокремлені члени речення на письмі відокремлюються комами або тире.

 

Уточнюючими називаються такі члени речення, які уточнюють, пояснюють, конкретизують ті члени речення, після яких вони стоять. Вони відповідають на питання хто саме? який саме? де саме? коли саме? як саме? й т. ін.

Уточнюватися можуть будь-які члени речення:
1. підмети. Як кремінь і криця, стялись роди – Гутенюки з Палійчуками...;
2. присудки. Лексика – це всі слова мови, цебто словниковий склад мови;
3. означення (можуть приєднуватися за допомогою сполучників хоч, навіть якщо). Актуальна, навіть якщо і не нова, проблема заслуговує на увагу;
4. додатки (найчастіше приєднуються словами крім, окрім, опріч, особливо, зокрема, за винятком, включаючи, замість, на відміну від тощо). Іншого виходу, окрім утечі, у друзів не залишалося;
5. обставини місця, часу, способу дії. Це відчуття надходить раптово, ні з того ні з сього.

 

Уточнюючі члени речення можуть приєднуватися словами тобто, цебто, себто, або (= тобто), чи (= тобто), а саме, інакше, особливо, в тому числі, як кажуть і под. Розмовне мовлення здебільшого спонтанне, цебто безпосереднє, непідготовлене.

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №47 "Синтаксис. Просте ускладнене речення"

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №48 "Синтаксис. Просте ускладнене речення: Продовження"

Стислий конспект підготовки до ЗНО з української мови та літератури №28 "І. Багряний. Є. Маланюк. Суч. літ. процес"

Підготовка до ЗНО. Українська література.
Конспект 28. І. Багряний. Є. Маланюк. Суч. літ. процес

 

Іван Багряний (Іван Лозов’ягін) (1907-1963)

«Тигролови» (1946)

Літературний рід: епос.
Жанр: пригодницький роман.
Тема: зображення трагічної долі людини-особистості в радянському тоталітарному режимі.
Ідея: перемога добра над злом; за будь-яких обставин кожен має бути Людиною.
Головні герої: Григорій Многогрішний (молодий український інженер-авіатор); родина Сірків: Наталка, Гриць та їхні батьки  Денис Сірко й Сірчиха; майор НКВС Медвин.
Сюжет: утеча Григорія Многогрішного з «ешелону смерті» (етапного спецпотягу НКВС, що перевозив смертників ГУЛАГу до Сибіру)  перебування Григорія в родині Сірків  поїздка головного героя з названим братом Грицьком Сірком до Хабаровська  переслідування Григорія  зустріч Многогрішного з Медвиним у тайзі й розправа з майором  утеча закоханих Григорія й Наталки за кордон СРСР (події твору відбуваються в 30-х роках XX ст.).
Про твір: сюжетні лінії розгортаються паралельно, протиставляються і зіставляються. Григорію Многогрішному протистоїть майор НКВС Медвин, цей новітній тигролов, який переслідує волелюбного українського юнака, не прирученого тоталітарним режимом «тигра». Григорій  правнук гетьмана Дем’яна Многогрішного, який боровся проти окупації України московськими царями, через що його заслали на каторгу до Сибіру. У такий спосіб романіст підкреслює спадкоємність волелюбних ідей українців і головного героя. Образ Григорія Многогрішного набуває символічного значення: він уособлює нескорену й волелюбну Україну, кращі сини якої борються за її незалежність.

 

Євген Маланюк (1897-1968)

«Стилет чи стилос?» (1924)

Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: філософська, громадянська.
Провідний мотив: роль слова, митця в житті суспільства.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: автор долучається до споконвічної естетичної дискусії: митець може витати у далекому від життя світі мрій, понадземної краси, незворушного спокою чи має боротися за вдосконалення реального світу, наближення його до ідеалу, до Бога. Ці дві настанови символізують у вірші взяті з давнини образи  стилет і стилос (стилет  це холодна зброя, різновид кинджала; стилос загострена паличка для писання на вкритій воском дощечці). Ситуація вибору для митця надзвичайно складна: герой «пливе» по непевній воді («тут») і його манять «береги краси» («там»). Так ранній Є. Маланюк відчув трагічну дилему свого життя.

 

Сучасний літературний процес

  Формування сучасної української літератури відбувається під впливом важливих подій, що відбуваються в суспільстві.
1986 р.  аварія на Чорнобильській АЕС.
1991 р.  розпад радянської влади, здобуття незалежності.
  З’являються болючі теми, які дали поштовх для народження нової генерації митців постчорнобильської епохи. Ця хвиля літераторів прагнула «зруйнувати Карфаген української провінційності» (Юрій Шевельов), тобто вивести мистецтво слова за межі політики, ідеологічних й адміністративних втручань у художню творчість, зробити його естетично самодостатнім; подолати комплекс меншовартості, другорядної ролі в історії.

 

Основні тенденції (характерні риси) сучасного літературного процесу:
1. перехід від заідеологізованих схем «соціалістичного реалізму» до пошуку нових естетичних способів моделювання й зображення дійсності;
2. гостра постановка проблем вибору, повноцінного існування нації і свободи індивідуальності;
3. піднесення ролі українського слова в розвитку української нації;
4. мистецтво  поза політикою;
5. звернення до селянської тематики як прояв неповторності української духовності;
6. поява нових форм художнього мислення, форм й структури творчості;
7.повернення заборонених тоталітарним режимом літературно-мистецьких надбань минулих епох як створення нового погляду на історію України (твори М. Грушевського, Д. Яворницького; П. Куліша, І. Франка, Лесі Українки, М. Хвильового, Володимира Винниченка, В. Підмогильного, Г. Косинки, М. Драй-Хмари, М. Аркаса та ін.);
8. знищення штучної «завіси» між розвитком української літератури на «материковій» Україні та в діаспорі. Друк творів письменників-емігрантів (Василя Барки, Уласа Самчука, Івана Багряного, Тодося Осьмачки, Євгена Маланюка, Олени Теліги, Юрія Клена та ін.);
9. поява нових угруповань та об’єднань, стильових манер і способів образного втілення світосприймання нової незалежної людини, що призвело до невеликої дискусії між митцями старшого й молодшого поколінь (старші стоять на позиціях служіння Україні та її культурі, захищають традиційну, реалістичну концепцію мистецтва; молодші критикують радянських митців, пародіюють класичні твори, сміються із сліпої віри в псевдоідеали, відкидають «шароварництво» в літературі).

 

Характерні ознаки сучасної творчості:
1. багатство тематики, стильових і жанрових знахідок;
2. «від пастельного імпресіонізму до барокової поліфонії»;
3. жанрове розмаїття, пошуки нових мотивів, мистецьких ідей;
4. відхід від лірико-романтики, патетики;
5. інтелектуалізм;
6. перехід до модерного моделювання дійсності, звільнення від традиційних шаблонів;
7. поєднання поезії, філософії, моральності, вчинків героїв у драматичному творі;
8. колажний принцип побудови твору.

 

Літературний напрям: постмодернізм

 

Представники сучасного літературного процесу:
1. «вісімдесятники» (Ю. Андрухович, І. Римарук, В. Герасим’юк, О. Забужко, Ю. Покальчук та ін.);
2. «дев’яностники» (С. Жадан, І. Андрусяк, В. Неборак, І. Карпа. Л. Дереш та ін.).
3. «двотисячники» (Б.-О. Горобчук, О. Коцарєв, Л. Дереш та ін.)

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №42 "Література другої половини XX ст. " 

Новости

Колектив Освітнього порталу "Внешколы" щиро вітає усіх освітян з Днем учителя! Шановні учителі, дякуємо Вам за вашу важливу і складну...
С праздником Первого сентября, Днем знаний!Уважаемые ученики, абитуриенты, учителя, преподаватели и все-все, кто стремится к знаниям, мы желаем Вам успехов...

Топ-10

Постмайданное образование Вот уже в четвёртый раз мы составляем рейтинг школ Харькова по результатам сдачи внешнего независимого оценивания (ВНО или...

© 2013-2016, All rights reserved. Образовательный портал "ВнеШколы"