Стислий конспект підготовки до ЗНО з української мови та літератури №21 "М. Вороний, О. Олесь, В. Винниченко, П. Тичина, М. Рильський, М. Хвильовий, Ю. Яновський, В. Сосюра, В. Підмогильний"

Підготовка до ЗНО. Українська література.
Конспект 21. М. Вороний, О. Олесь, В. Винниченко, П. Тичина, М. Рильський, М. Хвильовий, Ю. Яновський, В. Сосюра,         В. Підмогильний

Микола Вороний (1871-1938)

«Блакитна Панна» (1912)

Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: пейзажна.
Провідний мотив: возвеличення краси природи і єдність її з мистецтвом.
Віршовий розмір: хорей.
Про твір: Блакитна панна – це образ Весни «у серпанках і блаватах», якій уся земля виспівує: «Осанна!» і тривожить душу ліричного героя. Микола Вороний став новатором у розширенні музичних можливостей українського вірша. «Блакитна панна» рясніє асонансами й алітераціями, як і сама Весна, що приходить до нас із співом птахів і ручаїв. Джерелом поезії, її ритму й звучання, є мелодія.

Олександр Олесь (Олександр Кандиба) (1878-1944)

«Чари ночі» (1907)

Літературний рід: лірика.
Жанр: романс (він став популярною народною піснею).
Вид лірики: інтимна (любовна).
Провідний мотив: захоплення красою життя й красою кохання.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: вірш належить до збірки «З журбою радість обнялась». Автор закликає читача улити «струмінь власної душі» у «шумляче море» краси весняної природи, до дна випити чашу щастя від молодості й кохання, тим паче, що щастя – надто швидкоплинне. Отже, краса життя, краса кохання – над усе. Продовжуючи народнопісенну традицію, О. Олесь будує вірш на наскрізному паралелізмі «людина – природа».

«О слово рідне, орле скутий!..» (1909)

Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: патріотична.
Провідні мотиви: любов до рідної мови і заклик до її збереження.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: у збірці «Будь мечем моїм...» О. Олесь, розвиваючи традицію Т. Шевченка та Лесі Українки, гостро порушує проблему рідного слова, щиро захоплюється ним і нищівно картає колонізаторів, які його нищать, і своїх безбатченків, котрі його зневажають. Вірш пульсує потужним патріотичним почуттям, яке особливо посилюють риторичні вигуки й звертання. Красу, мелодійність і багатство української мови О. Олесь розкриває через емоційно насичені пейзажні порівняння, метафоричні епітети, міфологічно-біблійні символи.

Володимир Винниченко (1880-1951)

«Момент» (1910)
(Із оповідань тюремної Шахерезади)

Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Тема: історія короткої любові між революціонером і панною в ризикованій для життя ситуації.
Ідея: оспівування почуття кохання; усвідомлення скороминущості щастя.
Головні герої: революціонер, панночка Муся, контрабандист Семен Пустун.
Сюжет: революціонер зустрічається з панночкою в клуні перед спланованим нелегальним переходом через кордон. Панночка так само тікає від переслідування поліції. Герой закохується в панночку – і читач стає свідком народження й розвитку високого почуття. Молоді люди переживають екстремальний момент: перебігаючи прикордонну смугу під обстрілом, вони уникають смерті і як переможці святкують радість життя.
Про твір: розповідь ведеться від першої особи. Історія кохання в новелі психологічно витончена, світла й прекрасна, але й печальна, адже герой новели залишається наодинці з мукою осиротілого щастя, яке спалахнуло було на мить (звідси й назва новели) – і зникло разом із чарівною панною.

Павло Тичина (1891-1967)

«Ви знаєте, як липа шелестить...» (1911)

Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: інтимна.
Провідний мотив: світле й радісне почуття кохання весняної ночі.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: неабияку майстерність виявляє поет, щоб передати в кількох граціозних строфах настрій молодої людини, її замріяність, глибоке почуття. Риторичні запитання й оклики, звернені до читача, ніби зближують його з поезією. Романтичний нічний весняний пейзаж, звукові й слухові образи емоційно наснажують цей ліричний вірш.

«Арфами, арфами...» (1914)
(Із збірки «Сонячні кларнети»)

Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: пейзажна.
Провідний мотив: гімн весні як символу любові, життя й натхнення.
Про твір: вірш наповнений урочистою, весняною мелодією, наснажений оптимістичним пафосом, передчуттям радості від зустрічі з весною й очікуванням змін у суспільстві. «Емоційність настрою забезпечується самобутнім ритмічним ладом, вишуканістю строфічної будови, яскравою метафоричністю, «дзвоном» асонансів й алітерацій».

«О, панно Інно...» (1915)

Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: інтимна (любовна).
Провідний мотив: нестерпна туга за втраченим коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: у формі монологу поет змальовує страждання і суперечливі почуття ліричного героя, викликані невзаємним коханням. Образ вікна – це розлука. Сніги – холод на душі, самотність. Атмосфера давнього кохання асоціюється з красою різнобарв’я, з тонкощами аромату квітучого лугу.

Максим Рильський (1895-1964)

«Молюсь і вірю...»

Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: філософська.
Провідний мотив: молодечий оптимізм, відчуття польоту.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: вірш сповнений молодечого оптимізму, ліричний герой клянеться, що буде жити, доки дозволить йому «дух життя». Підсилюють світлі відчуття життя пейзажні штрихи: «грає вітер», «голуби ясної вроди черкають неба береги».

Микола Хвильовий (Микола Фітільов) (1893-1933)

«Я (Романтика)» (1924)

Жанр: новела.
Тема: протистояння гуманізму та фанатизму, добра і зла в душі героя («чекіста і людини»), його роздвоєність.
Ідея: фатальна невідповідність між ідеалами революції та засобами їх досягнення; розвінчання й засудження революційного фанатизму.
Головні герої: «Я» – главковерх «чорного трибуналу», доктор Тагабат, дегенерат, Андрюша; мати «Я».
Сюжет: засідання «чорного трибуналу комуни» у «фантастичному палаці» (будинок розстріляного шляхтича) – ухвалення одного й того ж вироку: «Розстрілять!» (без адвокатів і прокурорів) – увечері вдома мати «Я» заспокоює розтерзану душу «м’ятежного сина революції» – одного дня «чорний трибунал» ухвалює вирок розстріляти черниць за антиреволюційну агітацію – серед них «Я» упізнає свою матір – щоб довести відданість революційній справі, «Я» власноруч застрелив свою матір.
Символи: інсургент – революціонер; версальці – контрреволюціонери; месія – посланець Бога, спаситель; синедріон – рада, вищий орган.
Композиція: ліричний заспів і три частини; розповідь ведеться від першої особи; поєднання картин-марень і картин моторошної реальності.
Про твір: кожен персонаж – це втілення певних сил, що формують психологічний світ людини. Дегенерат уособлює «тваринні» сили і нагадує каторжника. Андрюша – нервовий, несміливий, сентиментальний «невеселий комунар». Доктор Тагабат – раціоналіст, який все зважує чітким розрахунком, законом революційної доцільності.
  Поставлений перед неминучим вибором між синівським і революційним обов’язком, герой твору робить фатальний вибір. Убивство чекістом власної матері є катастрофічною розв’язкою внутрішнього протистояння фанатизму й гуманізму.

Юрій Яновський (1902-1954)

«Вершники» – роман у новелах. Твір складається з восьми новел.

«Подвійне коло» (1935)

Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Тема: зображення родини Половців у кривавих подіях громадянської війни 1919 р.
Ідея: засудження братовбивства й недотримання закону народної моралі, протиставлення загальнолюдських вартостей класовим.
Головні герої: брати Половці – денікінець Андрій, петлюрівець Оверко, махновці Панас і чотирнадцятирічний Сашко, червоний командир Іван; їхній батько Мусій Половець; червоний комісар Герт.
Сюжет: бій у степу під Компаніївкою в серпні 1919 p.: перша сцена – Оверко вбиває Андрія; друга сцена – від Панасової кулі помирає Оверко, поховання загиблих братів; третя сцена – самогубство Панаса після програного бою з Іваном.
Про твір: бій під Компаніївкою, у якому схрещують шаблі п’ять братів Половців, – це модель усієї громадянської війни. Сила родових інтересів зіткнулася із силою інтересів класових. Під ударами шабель брати падають один за одним, і кожна нова смерть наче перекреслює батькову приповідку: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду».

«Шаланда в морі» (1935)

Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Тема: зображення надзвичайної ситуації рибалок у штормовому крижаному морі.
Ідея: возвеличення родини, подружньої відданості, гуманних основ життя, народної моралі, етичних ідеалів.
Головні герої: Мусій Половець, його дружина Половчиха, рибалка Чубенко.
Сюжет: Мусій Половець змагається з крижаними хвилями, але намагається врятувати артільну шаланду «Ластівку». Друзі-рибалки вже не вірять у щасливе повернення. На березі залишається лише його вірна дружина. Вона з надією дивиться на море, згадує своє життя з Мусієм, своїх синів. Раптом з’являється шаланда, і Половчиха почула голос свого змученого чоловіка. Мусій сказав, що не міг кинути артіль, бо вона й так бідна. Подружжя Половців, ніжно обнявшись, пішло до домівки.
Про твір: художній час і простір у новелі обмежені – дія відбувається в короткому часі, на конкретному просторі – у морі й на його березі. Сюжет простий, але досить напружений. Письменник більше зосереджує увагу на внутрішньому стані Половчихи. Сцена чекання на березі штормового моря (як утілення вірності подружжю) – як символ краси вірності – викликає асоціації з образом Ярославни (зі «Слова о полку Ігоревім») – своєрідним символом вірності коханню. Емоції, переживання героїні рухають і сюжетом. У творі оспівано повсякденний героїзм звичайних людей.

Володимир Сосюра (1898-1965)

«Любіть Україну!» (1944)

Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: патріотична.
Провідний мотив: щира любов до рідної України.
Віршовий розмір: амфібрахій.
Про твір: у цьому вірші поєдналися пристрасть поета-патріота і ніжність поета-лірика, що дало йому змогу виразити найзаповітніші думки, почуття й переконання людської душі. Простота художніх засобів і їхня довершеність, непідробна щирість і схвильованість інтонацій дали поетові змогу втілити глибокий загальнолюдський зміст: люби рідну землю, шануй інші народи, будь щедрим серцем на добро, добрі вчинки.

Валер’ян Підмогильний (1901-1937)

«Місто» (1927)

Літературний рід: епос.
Жанр: урбаністичний роман.
Тема: підкорення людиною міста.
Ідея: розкриття характеру людини, яка підкорює місто.
Головні герої: Степан Радченко, Надійка, «мусінька» Тамара Василівна (її чоловік Лука Гнідий і син Максим), Зоська, балерина Рита, Михайло Світозаров, поет Вигорський, Левко, Борис – студенти.
Сюжет: І частина. Степан Радченко разом з односельцями Надійкою і Левком дісталися Дніпром до Києва на навчання. Степан оселився на Подолі, у дядькового знайомого крамаря Гнідого. Спочатку жив у столярній майстерні поряд з коровами, а ставши студентом, перебрався жити в будинок, на кухню. Відвідавши літературну вечірку, Степан, сповнений заздрощів, вирішив написати оповідання про бритву. «Долю своєї бритви він підніс до історії громадянської війни, зробив її символом виборюваної влади». Написавши свій твір, поніс відомому літературному критику Світозарову, але той не захотів з хлопцем розмовляти. Знищений і принижений, він пішов до Надійки і сказав, що йде від неї назавжди. Уночі до Степана почала приходити дружина Гнідого, Тамара Василівна. Радченко мав успіхи в навчанні. Професор, який приймав іспит з української мови, порадив читати лекції з української мови на курсах для держслужбовців. Так Степан і зробив. Заробивши грошей, хлопець купив новий одяг і переїхав до кімнати знайомого Бориса. На курсах Степан познайомився з поетом Вигорським. II частина. Хоч Степан і позбувся злиднів, проте й далі жив скромно. Його твори почали друкувати в журналах, хлопець був щасливий. Він познайомився з городянкою Зоською, коли купував лотерею. Степан захоплювався її непередбачуваністю, дарував цукерки й квіти, водив до театру й кіно. Радченко відвідує редакцію журналу, бере участь у літературних дискусіях, покидає університет. Невдовзі за надруковану збірку отримує гонорар у 350 карбованців. Якось хлопець зустрів земляка Бориса, той розповів йому, що одружується. Радченко за описом упізнав Надійку, і йому стало прикро. Згодом Степана обирають на посаду секретаря журналу – і він з головою поринає в роботу. Степанові захотілося затишнішої квартири. Коли Радченка обрали до культкомісії місцевкому, йому все важче стало знаходити час для зустрічей із Зоською. Степан пропонує Зосьці вийти за нього заміж. Вона погоджується. Удома він починає картати себе за дурість і вирішує порвати із Зоською. На вечірці в подруги він прямо сказав їй про це, але не пішов, а став одверто й зухвало залицятися до інших жінок, познайомився з красунею, актрисою і балериною з Харкова Ритою. У Степана зародилася думка написати великий твір про людей. Сів, із легкістю написав перший розділ. Але далі нічого не виходило. Молодого автора охопив розпач. Через деякий час Степанові захотілося побачити Зоську і помиритися з нею. Коли він пішов до дівчини, то дізнався, що Зоська отруїлася й померла. Хлопця охопив жах. Степан переїздить до нової кімната в семиповерховому будинку з ліфтом. Нудьга його не кидала. Якось зустрів односельця Левка. Той вивчився і тепер їхав працювати на Херсонщину. Радченко також вирішує їхати звідси. Потім захотів зустрітися з Надійкою. Пригадав адресу, яку казав йому Борис, і пішов. Надійку він ледь упізнав. Це була вагітна жінка, що розмовляла з ним «погордо». З тяжким серцем і гнівом Степан вийшов із дому. Раптом зустрів знайому Риту. Йому здалося це щастям. Коли розставалися, то пообіцяли одне одному зустрітися завтра. Юнак побіг по сходах, не чекаючи ліфта, у квартиру, відчинив вікно й послав містові свій поцілунок. Сів за стіл і став писати свою повість про людей.
Про твір: твір має два епіграфи: «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола…» і «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?».
  У романі подано мотив підкорення людиною міста. У центрі твору – психологічно достовірно розкритий характер Степана Радченка, який проходить типовий шлях сходження по кар’єрній драбині. Цю художню модель вибудовано з використанням історичної ситуації 1920-х років, коли в споконвічно «селянській» Україні почали активно розвиватися міста й тисячі подібних Степанів із занедбаного українського села потягнулися до міської культури, цивілізації. Жінки в романі, яких зустрічає Степан, – це окрема модель поведінки Степана на певних відрізках його духовної еволюції і входження у міську культуру. У романі саме жінки стають своєрідними каталізаторами прояву характеру головного персонажа. Сюжет твору відкритий.

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №33 "Література XX ст.: Продовження"