Краткий конспект подготовки к ЗНО по истории Украины №30 "Соціально-економічний та політичний розвиток України на поч. ХХ ст."

Підготовка до ЗНО. Історія України.
Конспект 30. Соціально-економічний та політичний розвиток України на поч. ХХ ст.

Земсько-ліберальна опозиція царизму

  На початку XX ст. відбувається зростання політичної активності ліберальної буржуазії, не задоволеної своїм становищем і правами в політичній системі суспільства. Центри їх опозиційної діяльності – земські установи, органи місцевого самоврядування, створені Олександром ІІ.
Соціальний склад руху:
1. ліберальна буржуазія та поміщики
2. демократична інтелігенція земських установ (лікарі, вчителі, агрономи тощо).
Вимоги опозиціонерів:
1. розширення прав земства,
2. надання політичних свобод,
3. ліквідація кріпосницьких пережитків у законодавстві (тілесні покарання),
4. скликання загальноросійських Земських зборів або Установчих зборів для вироблення конституції,
5. допущення української мови у сферу освіти, культури та державні установи.
Форми дії:
1. створення ліберальної преси,
2. скликання з’їздів земських службовців,
3. бенкети з прийняттям петицій про розширення прав.
Найактивніше земський ліберальний рух діяв у Чернігівському, Полтавському, Харківському земствах. У 1901 р. опозиціонерами було створено нелегальний «Союз визволення».

Створення українських національних партій

1. Революційна українська партія (РУП), 1900 р., м. Харків. Лідери і члени: Д. Антонович, Ю. Коллард, Л. Мацієвич, Д. Познанський, М. Русов. Програмний документ – брошура М. Міхновського «Самостійна Україна». Головними гаслами були: «Одна єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Сяну аж по Кавказ», тобто в межах етнічних земель; «Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас. Україна для українців». Отже, вперше на східноукраїнських землях проголошувалася ідея політичної самостійності України. Мета партії – боротьба за національні права та соціальну революцію. Відстоювали соціальні інтереси селянства, яке вважали основою української нації.
РУП також видавала часописи «Гасло» та «Селянин».
2. Українська народна партія (УНП), 1902 р., м. Київ. М. Міхновський та частина радикальних членів партії РУП організували кількісно невелику УНП. Програмний документ – «Десять заповідей УНП».
3. «Спілка», 1904 р. М. Меленевський та О. Скоропис-Йолтуховський з невеликою кількістю колишніх членів партії РУП, проголосили себе «українською соціал-демократичною спілкою» («Спілка») і на початку 1905 р. влилися в меншовицьку фракцію РСДРП на правах її автономної частини.
4. Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), 1905 р. Організована з частини РУПу, що залишилась. Лідери:     В. Винниченко, М. Порш, Д. Антонович, С. Петлюра. Вимоги партії: демократизація суспільного ладу, автономія України, конфіскація великої земельної власності.
5. Українська радикальна партія (УРП), 1904 р. Лідери: Б. Грінченко, С. Єфремов, Д. Дорошенко та ін.
6. Українська демократична партія (УДП), 1904 р. Лідери: Н. А. Лотоцький і Є. Чикаленко.
У 1905 р. обидві партії, нечисленні за складом, стояли на ліберально-демократичних позиціях, близьких до російської кадетської партії. Вони виступали за конституційну монархію в Росії з наданням автономії Україні, земельну реформу. Об’єдналися в УРДП у 1905 р.

Загальноросійські політичні партії в Україні

1. Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), виникла у 1898 р., розкололася на більшовиків (на чолі з В. Леніним) і меншовиків (на чолі з Ю. Мартовим) у 1903 р. Їхні організації в основному діяли серед пролетаріату України, що складався з російських і русифікованих українців. Лідери партії в Україні: М. Скрипник, Г. Петровський, Артем (Ф. Сергєєв). Ідеологія: ортодоксальний марксизм, керівна роль пролетаріату в революції й диктатура пролетаріату.
2. Партія соціалістів-революціонерів (ПСР), 1899–1900 рр. Керівники партії: В. Чернов, в Україні – В. Дорошенко, В. Зензінов. Соціальна опора – селянство. Есери широко практикували терор: від міністрів до рядових поліцейських.
3. Анархісти – не мали єдиної партії, були представлені гуртками анархо-комуністів, анархо-синдикалістів та анархо-індивідуалістів. Головні ідеологи руху: П.-Ж. Прудон, М. Бакунін та П. Кропоткін. Виступали за знищення держави як інструменту насильства над вільною творчою особистістю, побудову гармонійного бездержавного суспільства.
4. Конституційно-демократична партія (КДП), або Партія народної волі, 1905 р. Лідери: П. Мілюков, П. Струве, С. Муромцев, О. Кізеветтер, А. Шингарьов та ін. Цілі партії: конституційно-парламентська імперія з двопалатним парламентом. Для всіх національностей – свобода культурного розвитку. В Україні мала широку підтримку інтелігенції, професури. Серед її відомих членів були І. Лучицький, В. Науменко, барон Ф. Штейнгель, Д. Григорович-Барський, М. Василенко. Друкований орган орган українських кадетів - газета «Воля й право».
5. «Союз 17 жовтня» (октябристи), 1905 р. Лідери партії: О. Гучков, П. Рябушинський, Д. Шипів, М. Родзянко. Програма партії: збереження царської влади, єдиної та неподільної Росії, встановлення конституційної монархії.

Онлайн-тест підготовки до ЗНО з історії України №30 "Соціально-економічний та політичний розвиток України на початку ХХ ст."