Краткий конспект подготовки к ЗНО по истории Украины №27 "Піднесення національно-визвольного руху"

Підготовка до ЗНО. Історія України.
Конспект 27. Піднесення національно-визвольного руху

Народницький рух в Україні. «Київська комуна».» Ходіння в народ» 1874 р.

  В 60-ті рр. ХІХ ст. в Російській імперії виник новий рух – народництво. Це громадсько-політичний рух, представники якого виражали інтереси селянської демократії, поєднуючи радикально-буржуазно-демократичну і антикріпосницьку програму з ідеалами соціалізму. З 70-х рр. народники перенесли свою діяльність в Україну. З'явилися різноманітні гуртки з представників різних станів і класів (різночинці). Найвідомішим із гуртків став київський («київська комуна»). В 1874 р. народниками було проведено акцію «ходіння в народ» під гаслами «Земля і воля народові!». Його учасники йшли в села як вчителі, агрономи, лікарі тощо, поширювали серед селян заборонену літературу, формували нелегальні гуртки, навіть готували повстання. Одним з повстань мала стати «чигиринська змова» 1877 р. Кілька народників на чолі з Я. Стефановичем створили нелегальну організацію. Вони хотіли скористатися невдоволенням селян, свавіллям урядової адміністрації і підняти повстання. При цьому вони запевняли селян, що діють з відома царя, який нібито закликає їх до повстання проти поміщиків. Однак поліції стало відомо про цю широкомасштабну акцію, і у вересні 1877 р. було заарештовано понад тисячу селян. Провал повстання призвів до розколу народницької організації «Земля і воля» на дві незалежні організації «Чорний переділ» та «Народна воля».

Суспільно-політичне життя західноукраїнських земель у другій пол. XIX ст.

  Виразниками суспільно-політичного руху в краї стали течії москвофілів (русофілів) і народовців (українофілів), які сформувалися ще наприкінці XVIII ст.
Москвофіли об'єднували частину греко-католицького духівництва й консервативної інтелігенції Галичини й Закарпаття. Лідери москвофілів: Д. Зубрицький, Б. Дідицький, А. Добрянський, І. Наумович та ін. пропагували ідеї російських слов'янофілів, наголошували на ідеї єднання з російським народом, їхніми традиціями та культурою. Москвофіли видавали газети й журнали, наприклад газету «Слово». У 1870 р. заснували громадсько-політичну організацію Руська рада, яка претендувала на роль основного представника українського народу Галичини.
Народовці – суспільно-політична течія, яка виникла на противагу москвофілам. Її представники прагнули до відродження самостійної соборної Української держави. Лідери народовців: О. Барвінський, Ю. Романчук, К. Левицький, С. Смаль-Стоцький, К. Климкович та ін.
Діяльність народовців:
1. У 1861 р. у Львові було засновано перше в Галичині культурно-освітнє товариство «Руська бесіда»;
2. створення Літературного товариства ім. Т. Шевченка (1873), пізніше реформоване в Наукове товариство їм. Т. Шевченка (НТШ) (1892 р.) яке на чолі зі своїм головою – М. Грушевським протягом десятиліть видало понад сотню томів цінних праць, переважно в галузі гуманітарних наук.
3. створення товариство «Просвіта» (1868 р.), яке видавало популярні українські книжки, відкривало читальні.
4. поширення писемності, освіти, національної свідомості;
5. створення політичної організації «Народна рада» (1885) на чолі з Юліаном Романчуком.

Утворення перших політичних партій

1. 1890 р. – утворення Русько-Української радикальної партії (РУРП) (першої в Україні політичної партії).

Засновники: І. Франко, М. Павлик, В. Будзиновський, С. Данилович, Є. Левицький та ін. Великий вплив на формування ідеології радикального руху мав М. Драгоманов. РУРП обстоювала соціальні інтереси українських селян Галичини й водночас захищати національні права українського народу. Головна вимога – політична самостійність України.
«Україна ірредента» (1895 р.), створена членом партії Юліаном Бачинським. В ньому обґрунтовувалася історична правомірність домагань українців на окрему самостійну державу.
2. 1899 р. – утворення Української національно-демократичної партії (УНДП). Лідер – К. Левицький.
3. 1899 р. – утворення Української соціал-демократичної партії (УСДП). Лідер – М. Ганкевич.

Діяльність М. Грушевського в Галичині

Михайло Сергійович Грушевський – професор історії, організатор української науки, політичний діяч і публіцист. В 1894 р. за рекомендацією В.Антоновича, призначається на посаду професора кафедри «всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи» Львівського університету. Займався активною науково-організаційною діяльністю у Науковому товаристві ім. Шевченка (НТШ). Очолив Історико-філософську секцію Наукового товариства імені Шевченка, створив і очолив Археографічну комісію НТШ. Реорганізував НТШ в академічну установу світового рівня (створення бібліотек, музеїв, збирання архівного матеріалу). В цей час написав І-й том своєї фундаментальної праці – «Історія України-Руси», наприкінці 1898 року ця робота була надрукована у Львові. Незабаром Грушевський видає ще два томи своєї праці. Ця робота була щиро прийнята в Галичині, проте заборонена російським урядом. В 1899 року він разом з Іваном Франком увійшов до Української національно-демократичної партії та очолив міське відділення.

Онлайн-тест підготовки до ЗНО з історії України №27 "Піднесення національно-визвольного руху."