Онлайн-урок №27 "Твори українських письменників-емігрантів. Сучасний літературний процес."

Іван Багряний (Іван Лозов’ягін) (1907-1963)

«Тигролови» (1946)

Літературний рід: епос.
Жанр: пригодницький роман.
Тема: зображення трагічної долі людини-особистості в радянському тоталітарному режимі.
Ідея: перемога добра над злом; за будь-яких обставин кожен має бути Людиною.
Головні герої: Григорій Многогрішний (молодий український інженер-авіатор); родина Сірків: Наталка, Гриць та їхні батьки – Денис Сірко й Сірчиха; майор НКВС Медвин.
Сюжет: утеча Григорія Многогрішного з «ешелону смерті» (етапного спецпотягу НКВС, що перевозив смертників ГУЛАГу до Сибіру) – перебування Григорія в родині Сірків – поїздка головного героя з названим братом Грицьком Сірком до Хабаровська – переслідування Григорія – зустріч Многогрішного з Медвиним у тайзі й розправа з майором – утеча закоханих Григорія й Наталки за кордон СРСР (події твору відбуваються в 30-х роках XX ст.).
Про твір: сюжетні лінії розгортаються паралельно, протиставляються і зіставляються. Григорію Многогрішному протистоїть майор НКВС Медвин, цей новітній тигролов, який переслідує волелюбного українського юнака, не прирученого тоталітарним режимом «тигра». Григорій – правнук гетьмана Дем’яна Многогрішного, який боровся проти окупації України московськими царями, через що його заслали на каторгу до Сибіру. У такий спосіб романіст підкреслює спадкоємність волелюбних ідей українців і головного героя. Образ Григорія Многогрішного набуває символічного значення: він уособлює нескорену й волелюбну Україну, кращі сини якої борються за її незалежність.

Євген Маланюк (1897-1968)

«Стилет чи стилос?» (1924)

Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: філософська, громадянська.
Провідний мотив: роль слова, митця в житті суспільства.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: автор долучається до споконвічної естетичної дискусії: митець може витати у далекому від життя світі мрій, понадземної краси, незворушного спокою чи має боротися за вдосконалення реального світу, наближення його до ідеалу, до Бога. Ці дві настанови символізують у вірші взяті з давнини образи – стилет і стилос (стилет – це холодна зброя, різновид кинджала; стилос –загострена паличка для писання на вкритій воском дощечці). Ситуація вибору для митця надзвичайно складна: герой «пливе» по непевній воді («тут») і його манять «береги краси» («там»). Так ранній Є. Маланюк відчув трагічну дилему свого життя.

Сучасний літературний процес

  Формування сучасної української літератури відбувається під впливом важливих подій, що відбуваються в суспільстві. 
1986 р. – аварія на Чорнобильській АЕС. 
1991 р. – розпад радянської влади, здобуття незалежності.
  З’являються болючі теми, які дали поштовх для народження нової генерації митців постчорнобильської епохи. Ця хвиля літераторів прагнула «зруйнувати Карфаген української провінційності» (Юрій Шевельов), тобто вивести мистецтво слова за межі політики, ідеологічних й адміністративних втручань у художню творчість, зробити його естетично самодостатнім; подолати комплекс меншовартості, другорядної ролі в історії.

Основні тенденції (характерні риси) сучасного літературного процесу:
1. перехід від заідеологізованих схем «соціалістичного реалізму» до пошуку нових естетичних способів моделювання й зображення дійсності;
2. гостра постановка проблем вибору, повноцінного існування нації і свободи індивідуальності;
3. піднесення ролі українського слова в розвитку української нації;
4. мистецтво – поза політикою;
5. звернення до селянської тематики як прояв неповторності української духовності;
6. поява нових форм художнього мислення, форм й структури творчості;
7.повернення заборонених тоталітарним режимом літературно-мистецьких надбань минулих епох як створення нового погляду на історію України (твори М. Грушевського, Д. Яворницького; П. Куліша, І. Франка, Лесі Українки, М. Хвильового, Володимира Винниченка, В. Підмогильного, Г. Косинки, М. Драй-Хмари, М. Аркаса та ін.);
8. знищення штучної «завіси» між розвитком української літератури на «материковій» Україні та в діаспорі. Друк творів письменників-емігрантів (Василя Барки, Уласа Самчука, Івана Багряного, Тодося Осьмачки, Євгена Маланюка, Олени Теліги, Юрія Клена та ін.);
9. поява нових угруповань та об’єднань, стильових манер і способів образного втілення світосприймання нової незалежної людини, що призвело до невеликої дискусії між митцями старшого й молодшого поколінь (старші стоять на позиціях служіння Україні та її культурі, захищають традиційну, реалістичну концепцію мистецтва; молодші критикують радянських митців, пародіюють класичні твори, сміються із сліпої віри в псевдоідеали, відкидають «шароварництво» в літературі).

Характерні ознаки сучасної творчості:
1. багатство тематики, стильових і жанрових знахідок;
2. «від пастельного імпресіонізму до барокової поліфонії»;
3. жанрове розмаїття, пошуки нових мотивів, мистецьких ідей;
4. відхід від лірико-романтики, патетики;
5. інтелектуалізм;
6. перехід до модерного моделювання дійсності, звільнення від традиційних шаблонів;
7. поєднання поезії, філософії, моральності, вчинків героїв у драматичному творі;
8. колажний принцип побудови твору.

Літературний напрям: постмодернізм

Представники сучасного літературного процесу:
1. «вісімдесятники» (Ю. Андрухович, І. Римарук, В. Герасим’юк, О. Забужко, Ю. Покальчук та ін.);
2. «дев’яностники» (С. Жадан, І. Андрусяк, В. Неборак, І. Карпа. Л. Дереш та ін.).
3. «двотисячники» (Б.-О. Горобчук, О. Коцарєв, Л. Дереш та ін.)