Онлайн-урок №13 "Мирний. Карпенко-Карий. Франко."

Панас Мирний (Панас Рудченко) (1849-1920)

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1875)

Літературний рід: епос.
Жанр: соціально-психологічний роман («роман з народного життя»).
Тема: зображення майже столітньої історії села Піски і, зокрема, долі правдошукача-бунтаря, «пропащої сили» Чіпки Варениченка. Деградація сильної особистості.
Ідея: заперечення боротьби з несправедливістю через злочин, пролиття крові.
Історія написання: нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» (на основі історії про розбишаку Василя Гнидку) → повість «Чіпка» → (до написання долучається брат Іван Білик) повість «Пропаща сила» → роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».
Головні герої: Чіпка Варениченко, його мати Мотря Жуківна, батько Іван Вареник (Притика, Остап Хрущ, Хрущов), баба Оришка; друг Чіпки з дитинства Грицько Чупруненко, його дружина Христя; друзі Чіпки: Матня, Лушня й Пацюк; москаль Максим Ґудзь, його дружина Явдоха, дочка Галя (дружина Чіпки); пани Польські, дід Улас тощо.
Композиція: 4 частини; 30 розділів (академік О. Білецький назвав твір «будинком з багатьма прибудовами і надбудовами» через його композиційну складність).
Сюжет:
Частина перша
I. Польова царівна: зустріч Чіпки з Галею.
II. Двужон: історія Вареника – Притики – Хруща – Хрущова.
III. Дитячі літа: важке дитинство Чіпки.
IV. Жив-жив! Чіпка в наймах, потім підпасич із Грицьком у діда Уласа.
V. Тайна-невтайна: Чіпка-вівчар, смерть баби Оришки, розкриття таємниці про батька.
VI. Дознався: знайомство з Галею.
VII. Хазяїн: зростання Грицька як доброго господаря.
Частина друга
VIII. Січовик: історія села Піски (перехід козаків у хлібороби; історія родини Мирона Ґудзя).
IX. Піски в неволі: приїзд генерала Польського до Пісок; реєстрація селян; шинкарювання Лейби; смерть Мирона Ґудзя в 99-річному віці.
X. Пани Польські: приїзд у Піски пані генеральші, вечірки, одруження її дочок; «котяче царство» генеральші, доведення до смерті генеральші красивою й веселою дівкою Уляною; приїзд старшого панича – поручика Василя Семеновича, пізніше – молодшого панича Степана; розростання роду панів Польських.
XI. Махамед: дитинство й молодість Максима Ґудзя, смерть його батьків.
XII. У москалях: служба Максима-москаля.
XIII. Максим – старшим: отримання Максимом звання фельдфебеля, одруження з Явдохою; отримання «чистої» й повернення в Піски.
Частина третя
XIV. Нема землі: звістка про те, що якийсь Луценко – справжній хазяїн Чіпчиної землі; Чіпка в Пороха.
XV. З легкої руки: Чіпка в суді, спілкування із секретарем Чижиком, який просить хабара 50 рублів, щоб «поправити діло»; пиятика Чіпки в Пороха; повернення додому.
XVI. Товариство: знайомство й дружба Чіпки з Матнею, Лушнею й Пацюком; пияцтво; Мотря в приймах у сусідки; Чіпка пропиває нажите, крім снопів пшениці.
XVII. Сповідь і покута: сповідь Чіпки в Грицька Чупруненка й Христі; дарування снопів Грицькові; докори Матні, Лушні й Пацюка.
XVIII. Перший ступінь: розробка Матнею, Лушнею й Пацюком плану пограбування хліба в пана; угода з Гершком щодо продажу вкраденого.
XIX. Слизька дорога: убивство Чіпкою сторожа; Чіпка зі своїм товариством у чорній; хвилювання Христі за Чіпку; Чіпка і його товариші на волі.
XX. На волі: звільнення від кріпацтва піщан і звістка про відпрацювання панові ще два роки; обурення селян через їхню «дармову» дворічну працю на пана; звинувачення паном селян у «бунті»; приглушення селянського бунту становим.
XXI. Сон у руку: сон Чіпки про вбивство сторожа; докори сумління Чіпки.
XXII. Наука не йде до бука: повернення Мотрі додому; щоденна праця Чіпки по господарству; дружба Чіпки з Грицьком; чутки в Пісках про крадіжки.
Частина четверта
XXIII. Невзначай свої: нічні збіговиська Чіпки з його товариством у Максима Ґудзя.
XXIV. Розбишацька дочка: розмова Чіпки з Галею, з якої він дізнається про те, що Максим Ґудзь віддає Галю за москаля Сидора.
XXV. Козак – не без щастя, дівка – не без долі: Чіпка вмовляє Сидора за гроші відмовитися від Галі, виставляє могорич і домовляється з Грицьком про сватання Галі.
XXVI. На своїм добрі: сватання Галі, оглядини в Чіпки; вінчання й бучне весілля; переїзд Галі до Чіпки; радісне життя молодих; дружба Чіпчиної й Грицькової родин; зведення Чіпкою нового будинку; новий промисел Чіпки (перепродування полотна).
XXVII. Новий вік: нове пореформене життя; піщани поважають Чіпку як господаря; вибори Чіпки в земство.
XXVIII. Старе – та поновлене: обрання Чіпки в управу; компромат на Чіпку за колишні злодіяння (нерозкрита справа про вбивство сторожа); відсторонення Чіпки губернатором від управи «по неблагонадёжности»; гнів Чіпки; смерть Максима Ґудзя.
XXIX. Лихо не мовчить: Явдоха Ґудзь, продавши свій хутір, переїздить після смерті чоловіка до Чіпки; сварки Явдохи з матір’ю Чіпки; повернення Чіпки «до старого» (пияцтво з товариством Лушні, Матні й Пацюка); смерть Явдохи.
XXX. Так оце та правда! Чіпка і його товариство вирізає Хоменкову родину («вісім безневинних душ»); самогубство Галі; повідомлення Мотрі про скоєний сином злочин у волость; арешт Чіпки; конвой Чіпки до Сибіру через Піски.
Про твір: Крізь призму історії села Піски показано столітню українську історію.

Іван Карпенко-Карий (Іван Тобілевич) (1845 -1907)

«Мартин Боруля» (1886)

Літературний рід: драма.
Жанр: трагікомедія.
Тема: дворянство як міф про краще життя.
Ідея: викриття бюрократизму й судової системи, заснованої на хабарництві; засудження підміни особистісних цінностей становою належністю.
Дійові особи: заможний хлібороб Мартин Боруля, його дружина Палажка, син Степан, дочка Марися; багатий шляхтич Гервасій Гуляницький, його син Микола; реєстратор з ратуші Націєвський; повірений Трандалєв, Омелько й Трохим – наймити Борулі.
Сюжет: Мартин подає позов на Красовського, цю справу веде Трандалєв, що одночасно працює і на Красовського. Боруля домагається документально підтвердити втрачене дворянство. Мартин просить Степана, щоб він привіз із міста чиновника Націєвського, щоб видати за нього Марисю. Багатий шляхтич Гервасій Гуляницький приходить до Борулі, щоб засватати Марисю для його сина Миколи (Марися й Микола давно закохані). Боруля відмовляє. З міста приїхав Націєвський, але, підслухавши розмову Мартина з Палажкою, тікає із заручин. Боруля наздоганяє Націєвського і лупцює. Степан стає безробітним, повертається додому. Після випадку з Націєвським і листа від Красовського про виселення Борулі з орендованої землі, Мартин занедужав. Із Сенату надійшла відмова (помилка в прізвищі). Мартин палить папку з паперам і благословляє Миколу й Марисю до шлюбу.
Про автора: корифей українського театру.

Іван Франко (1856-1916)

«Мойсей» (1905)

Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: філософська поема.
Тема: зображення «смерті Мойсея як пророка, не признаного своїм народом» - так визначає тему сам автор.
Ідея: заклик вірити у свій народ, у своє майбутнє, позбутися рабської психології й будувати нове життя.
Головні герої: ліричний герой, Мойсей, князь конюхів Єгошуа; Єгова (Бог); єврейський народ; супротивники Мойсея – Датан і Авірон; демон пустелі Азазель.
Композиція: поема складається з прологу і 20 пісень.
Сюжет: Пролог: «Народе мій, замучений, розбитий, Мов паралітик той на роздорожжу». 20 пісень: 40 років єврейський народ, який вийшов з єгипетської неволі, шукав землю обітовану, але за лічені дні до досягнення бажаного краю зневіряється – у високу мрію вірить лише Мойсей – Датан і Авірон пропонують закидати Мойсея камінням – Мойсей виходить майдан, стає на камінь і виголошує промову – Мойсей застерігає народ від Божого гніву, розповідає притчу про дерева, розтлумачує її зміст – Авірон насміхається, бо не вірить у Єгову, пропонує євреям поклонятись іншим богам – Датан звинувачує Мойсея і закликає народ закидати пророка камінням, проте ніхто не наважився зробити це – юрба виганяє з табору Мойсея, пророк підкоряється, прощається з народом і йде у степ – Мойсей звертається до Бога, але у відповідь чує голос злого духа пустелі Азазеля, котрий намагається довести йому марність справи, якій пророк присвятив життя – демон розказує міф про Оріона – Мойсей упадає в розпач, і на якусь мить його охоплюють сумніви – у цей час з’являється Єгова й пояснює Мойсею, для чого він вивів синів Ізраїлю з Єгипту – оскільки Мойсей «на момент» засумнівався, йому призначено, уже побачивши обіцяний край, не ступити до нього і вмерти перед самим порогом своєї мети – вихор у степу, раптом з’являється князь конюхів Єгошуа й закликає євреїв до походу, Авірона поб’ють камінням, Датана повісять
Віршовий розмір: анапест (пролог написано ямбом).

Про автора: Каменяр.

«Гімн» (1880)
(Із збірки «З вершин і низин»)

Літературний рід: лірика.
Вид лірики: громадянська.
Жанр: гімн (ліричний вірш).
Провідний мотив: боротьба народу за світле майбутнє, несхитна віра в перемогу.
Віршовий розмір: хорей.
Тип римування: суміжне.

«Чого являєшся мені у сні?..» (1896)
(Із збірки «Зів’яле листя»)

Літературний рід: лірика.
Вид лірики: інтимна.
Жанр: ліричний вірш.
Провідний мотив: монолог про нерозділене кохання.
Віршовий розмір: ямб.