Онлайн-урок №27 "Післявоєнна відбудова і розвиток України в 1945 – середині 60-х років. Відлига. Період «застою»."

1. Фемінізм – рух за зрівняння жінок у правах з чоловіками.
2. Консерватизм – визначення ідейно-політичних, ідеологічних і культурних течій, що спираються на ідею традиції та спадкоємності в соціальному та культурному житті. Для консерватизму характерні прихильність до існуючих та установлених соціальних систем і норм, «скептичне» сприйняття ідей рівності людей, неприйняття революцій та радикальних реформ, обстоювання еволюційного органічного, максимально повільного розвитку.
3. Лібералізм – філософська, політична та економічна теорія, а також ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом суспільства та економічного ладу.
4. Радикалізм – прагнення до корінних, рішучих методів і дій.
5. Нова ера – компромісна угода, укладена в 1890 р. лідерами Ю. Романчуком, С. Сембратовичем, О. Барвінським при посередництві Володимира Антоновича з польськими політичними колами і австрійським урядом. 
6. Трудова міграція – пересування особи з метою тимчасового або постійного працевлаштування.
7. Націоналізація – вилучення з приватної власності осіб у власність держави землі, промислових і транспортних підприємств або цілих галузей народного господарства.
8. Українська національна ідея – прагнення українців до власного самовираження, наявності власної держави.
9. Меценат – фізична особа, яка здійсню добровільну безкорисливу матеріальну, фінансову та іншу підтримку, благодійну допомогу. Назва походить від прізвища римлянина Мецената (Мекенат), який був покровителем мистецтв за імператора Августа і другом Горація та інших поетів.
10. Чорносотенці – збірна назва для низки російських монархічних і ультранаціоналістичних організацій, що виникли після революції 1905 року в Російський імперії. Програмово чорносотенці відстоювали самодержавство, всеросійську національну концепцію (невизнання українців і білорусів як окремих народів) і неподільність Російської імперії, поборювали демократичні і соціальні реформи, конституціоналізм, впливи неросійських груп, зокрема євреїв у суспільному житті (антисемітизм).
11. Східні креси – польська назва територій Західної України, Білорусі і Литви, що колись входили до складу Польщі; «східна окраїна».
12. Коренізація – політика залучення представників корінного населення радянських республік та автономій до місцевого керівництва та надання офіційного (а інколи – й панівного) статусу їхнім національним мовам. Проводилася у СРСР протягом 1920-х років. Політика започаткована XII з'їздом РКП(б) у квітні 1923 року в Москві.
Прикладами коренізації стали, зокрема, українізація та білорусизація.
13. Автокефальна церква – православна церква, яка має цілковиту самостійність у розв'язанні організаційних і культових питань. Перші громади Автокефальної церкви, що виникли в 1919 – 20 рр., активно виступали на підтримку української держави. Після поразки української армії від російських більшовиків українське духівництво Автокефальної церкви провадило своє служіння у підпіллі. В проповідях поширювалась право українців на самобутність і право селян на землю, результати їх праці на землі.
14. Колабораціонізм – співпраця населення або громадян держави з ворогом в інтересах ворога-загарбника на шкоду самій державі чи її союзників.
15. Депортація – примусове переселення, вигнання чи висилка з постійного місця проживання або з держави окремих осіб чи народів. Застосовується як засіб карного чи адміністративного покарання.
16. Розстріляне відродження – духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 30-х рр. XX ст. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру, і яке знищив тоталітарний сталінський режим.
17. Тактика «випалена земля» – повне винищення будь-яких об’єктів промислового, сільськогосподарського та цивільного призначення при відступі, для того, щоб вони не дісталися ворогові.
18. Осадництво – політика заселення польськими колоністами західноукраїнських та західнобілоруських земель, яку проводив уряд буржуазно-поміщицької Польщі. Колонізація і військове осадництво в Західній Україні проводились польсько-шляхетським урядом аж до 1939 року.
19. Стаханівський рух – масовий робітничий рух за підвищення продуктивності праці, досягнення високих виробничих показників. Початок стахановського руху покладено у Донбасі. У ніч на 31 серпня 1935 вибійник кадіївської шахти «Центральна-Ірміне» О.Стаханов протягом зміни видобув 102 т вугілля (норма – 7 т).
20. Львівський (таємний) український університет – український нелегальний вищий навчальний заклад у Львові. Заснований у липні 1921 року, існував до 1925 року. Був заснований за ініціативи Наукового товариства ім. Шевченка, Товариства українських наукових викладів ім. П. Могили та Ставропігійського Інституту у Львові, як реакція на дії польської влади із закриття українських кафедр у Львівському університеті і забороною навчання в ньому для студентів української національності.
21. Голокост – переслідування і масове знищення євреїв і циган у Німеччині під час Другої світової війни; систематичне переслідування і знищення європейських євреїв і циган нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933 – 1945 років; геноцид єврейського народу в часи Другої світової війни.
22. Радянізація – насильницьке насаджування на певній території норм економічного, суспільно-політичного та культурного життя, що було характерним для тоталітарного Радянського Союзу.

Особливості відбудови промисловості

  Постанова Раднаркому СРСР «Про невідкладні заходи по відбудові народного господарства в районах, визволених від німецько-фашистської окупації» (серпень 1943 p.). визначала програму відновлення економіки визволених районів. 
  У 1945 р. розпочалася відбудова великих підприємств металургії – «Азовсталь», «Запоріжсталь», Макіївського, Криворізького, Єнакіївського заводів. За три місяці після звільнення східних областей України введено в дію 123 великих і 506 дрібних шахт Донбасу, що давали 18% довоєнного видобутку. Восени 1945 р. поновив роботу Харківський тракторний завод. Наприкінці 1945 р. ціною величезних фізичних і духовних зусиль було відновлено третину довоєнного індустріального потенціалу республіки.
  Плани щодо подальшого промислового розвитку України були відображені в «Законі про п'ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства Української РСР на 1946 – 1950 pp.» Основне завдання першої післявоєнної п'ятирічки вбачалося у поновленні довоєнного рівня промисловості і сільського господарства та підвищенні продуктивності праці на 36%. Пріоритетними були відновлення та подальший розвиток важкої індустрії, залізничного транспорту, відродження вугільної промисловості республіки, металургійних заводів Донбасу і Придніпров'я, хімічної промисловості. Це несло приховану загрозу посилення диспропорцій і деформацій в економіці УРСР, насамперед у хронічному відставанні легкої промисловості та сільського господарства. Оскільки сталінським керівництвом було відкинуто американський план допомоги постраждалим у війні, так званий «план Маршалла», фінансування намічених економічних планів передбачалося за рахунок внутрішніх резервів і сил. У пошуках коштів на відбудову головний акцент було зроблено на режимі економії, скороченні фінансування сільського господарства, легкої промисловості, соціальної сфери. Незважаючи на труднощі повоєнного періоду, до кінця четвертої п'ятирічки народне господарство України в основному було відбудоване, а в сільському господарстві республіки відповідні завдання були виконані на початку 1950-х pp.

Голод 1946 – 1947 рр.

Причини голоду:
1. тривала посуха у 1946 р.;
2. високі плани хлібозаготівель, які здійснювалися силовими методами. 
3. післявоєнна розруха.

Радянізація західних областей України

1. Радянсько-польський договір (серпень 1945 р.) – Польща визнала входження до складу УРСР областей, що відійшли до УРСР у 1939-1940 рр.
2. Радянсько-чехословацький договір (червень 1945 р.) – Чехословаччина визнала факт входження Закарпатської України до складу УРСР.
3. Радянсько-румунський договір (лютий 1947 р.) – Встановлено кордон з Румунією, яка відмовилася від своїх претензій на Буковину.
Радянізація та її риси:
1. В галузі економіки (націоналізація та часткова індустріалізація промисловості, колективізація сільського господарства).
2. Проходила за участі номенклатури (працівників партійно-державного апарату), працівників правоохоронних органів тощо.
3. Сприймалася негативно багатьма націоналістично налаштованими українцями. Найактивніший опір радянізації здійснювали ОУН та УПА.

Боротьба ОУН та УПА

  Головна мета ОУН-УПА – створення незалежної української держави. Р. Шухевич ініціював ряд терористичних збройних акцій проти радянської влади (антирадянська пропаганда, саботаж, застосування терористичних акцій проти співробітників правоохоронних органів, партійно-державних працівників, колгоспної адміністрації, спеціалістів, що прибули з інших областей УРСР).
Для придушення боротьби УПА були направлені радянські винищувальні загони. 1950 р. – загибель Р. Шухевича у бою. 1952 р. – ОУН-УПА припинила своє існування як масова організація.

Операція «Вісла»

  У 1947 році під керівництвом Радянського Союзу, Польщі, Чехословаччини була здійснена етнічна чистка. Ця акція полягала у примусовій депортації (виселенні), з використанням збройних сил, українців з етнічних територій, таких як: Лемківщина, Надсяння, Підляшшя і Холмщина на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 року належали Німеччині, а також у різні регіони СРСР.

Ідеологічні кампанії радянської влади

  Після перемоги у війні, в СРСР розпочалося зміцнення тоталітарного режиму. Наймасштабніші кампанії радянської влади:
1. 1945 р. – перевірка військовополонених та вивезених на каторжні роботи громадян України на предмет співробітництва з окупантами.
2. 1946 р. – саморозпуск Української греко-католицької церква внаслідок репресій збоку радянської влади.
3. 1948 р. – Боротьба з космополітизмом (гоніння на діячів культури і мистецтва, євреїв за національністю, звинувачення їх у антипатріотизмі).
4. 1948 р. – розгром Єврейського антифашистського комітету
5. 1953 р. – «справа лікарів» (кримінальна справа проти групи високопоставлених радянських лікарів, звинувачених у змові і вбивстві ряду радянських лідерів).

Українська РСР – співзасновниця ООН.

  1944 р. – Україна одержала право на створення власного республіканського міністерства закордонних справ.
Квітень 1945 р. – Україна стала членом-засновником Організації Об’єднаних Націй (ООН). Головою одного з комітетів ООН став  Д. Мануїльський – нарком іноземних справ України.

Культура в післявоєнний період. Наукові досягнення

Наука:
1. 1946 р. – здійснено запуск першого атомного реактора в СРСР.
2. 1948 р. – «Лисенківщина» (гоніння проти вчених-генетиків та біологів).
3. Розвиток ракетно-космічної техніки, кібернетики, фізики, літакобудування.
Література і мистецтво:
1. 1946 р. – посилення контролю партійного апарату над культурою.
2. 1947 р. – «Жданівщина» (переслідування багатьох діячів культури).
3. В кіномистецтві основною продукцією стали революційно-патріотичні фільми.

Україна в умовах десталінізації (1956 – 1964)

Десталінізація – відмова партійно-державного керівництва СРСР від методів, за допомогою яких функціонували органи влади з кінця 20-х рр., часткова демократизаці суспільства.
1953 р. – смерть Й.В.Сталіна.
Претенденти на владу СРСР: М. Хрущов, Л. Берія. Липневий пленум ЦК КПРС – вибори на пост генерального секретаря                 М. Хрущова. 
Риси десталінізації:
1. Припинення масових репресій.
2. Початок реабілітації репресованих у 30-ті рр. радянських партійних, військових діячів, учених.
3. Засудження тоталітарного режиму Й. Сталіна в пресі.
4. Розширення прав союзних республік в економіці та культурі.
ХХ з’їзд КПРС (лютий 1956 р.), – піддано критиці сталінські методи керування державою, культ особи, практику репресій. 
Доповідь М. Хрущова «Про культ особи і його наслідки», головні тези:
1. культ особи Й. Сталіна порушує принцип колективного керівництва в партії, стає джерелом зловживання владою;
2. наведено статистику сфальсифікованих обвинувачень проти діячів партії у 1930-ті рр.;
3. порівняно політику керівництва країною В. Леніним та Й. Сталіним.
Питання не вирішені в роки десталінізації:
1. незаконність депортації селян у роки колективізації;
2. не було дозволено повернутися на батьківщину виселеним з півдня України національним меншинам;
3. перегляд незаконних судових рішень по справах з 1934 р. тощо.
Пік «відлиги» – 1961 р. прийнято рішення ліквідувати всі прояви культу особи Й. Сталіна.

Реформи М. Хрущова

1. Кадрові реформи (1957-1963 рр.)
А. 1957 р. – Г. Жуков знятий з посади міністра оборони;
Б. 1957 р. – Перший секретар ЦК КПУ – М. Підгорний;
В. Голова Ради міністрів СРСР – М. Хрущов;
Г. 1963 р. – М. Підгорний – секретар ЦК КПРС, Перший секретар КПУ – П. Шелест.
2. Економічні реформи
А. 1957 р. – з метою децентралізації управління економікою галузеві міністерства замінені радами народного господарства (раднаргоспами).
Б. 1958 р. – з метою надання колгоспам більшої самостійності МТС реорганізовано в РТС (ремонтно-тракторні станції), в результаті чого колгоспи і радгоспи викупили техніку і зобов’язувалися самостійно її ремонтувати.
В. 1959-1965 рр. – з метою поліпшення умов праці і побуту селян укрупнені колгоспи, ліквідовано дрібні села та хутора.
Г. 1959-1965 рр. – з метою підвищення відповідальності селян до праці в колгоспах обмежено індивідуальну трудову діяльність селян, зменшено присадибні ділянки.
Д. 1954 р. – початок освоєння цілінних земель Північного Казахстану, Сибіру, Алтаю. Південного Уралу.
Е. «Кукурудзяна епопея» – за прикладом США збільшено посіви кукурудзи. 
3. Соціальні реформи
А. скасовано закон, який забороняв працівникам звільнятися за власним бажанням;
Б. встановлено 6-годинний робочий день для осіб від 16 до 18 рр.;
В. прийнято закон про державні пенсії для робітників та службовців.
Г. введено щомісячну заробітну плату в колгоспах.
Д. 1957 р. – «Постанова про розвиток житлового будівництва в СРСР» з метою забезпечення кожної родини окремою квартирою;
Е. 1959 р. – введено державне пенсійне забезпечення колгоспникам.

Дисидентський рух

Дисиденти (інакомислячі) – діячі національно-визвольного руху. 
Цілі дисидентства:
1. вихід України зі складу СРСР, створення незалежної української держави;
2. підвищення правової культури, осмислення трагедії тоталітаризму суспільством;
3. формування демократичного мислення, політичної культури в населення.
Особливості дисидентського руху в Україні:
1. загальноукраїнське явище;
2. представники – всі суспільні верстви населення;
3. масове та організоване явище (союзи, гуртки, комітети).
Шістдесятники – дисиденти з кола інтелігенції (І. Драч, В. Симоненко, В. Стус, Є. Сверстюк, І. Дзюба).
Організацій дисидентів:
1. 1953 р. – Об’єднана партія звільнення України; 
2. 1959 р. – Український робітничо-селянський союз (УРКС);
3. 1960 р. – Український національний комітет (УНК);
4. 1960 р. – Український національний фронт (УНФ).

Культурне життя

Наука:
1. розвиток ракетно-космічної науки (12 квітня 1961 р. – політ в космос першої в світі людини, Ю. О. Гагаріна);
2. розвиток кібернетики (Інститут кібернетики під керівництвом В. Глушкова);
3. розвиток квантової та статистичної фізики;
4. розвиток кардіохірургії (академік М. Амосов).
Освіта:
1. введено обов’язкову восьмирічну освіту;
2. русифікація освіти;
3. збільшено кількість шкіл, вузів, технікумів, профтехучилищ.

Україна в період Брежнєвського правління

1964-1982 рр. – голова СРСР – Л.І. Брежнєв. Цей період отримав назву «застій», оскільки вся радянська система знаходилася в глибокій кризі.
Кризові явища та заходи задля їх усунення:
1. Падіння авторитету КПРС та керівництва партапарату – Конституцією СРСР 1977 р. та Конституцією УРСР 1978 р. закріплено керівну роль КПРС у радянському суспільству;
2. Розчарування суспільства в комуністичній ідеології – збільшено кількість ідеологічних заходів (зборів, лекцій тощо);
3. Поширено інформацію про досягнення розвинутих капіталістичних країн – відмова керівництвом партії тези про побудову комунізму до 1980 р., створено теорію про побудований соціалізм в СРСР, в ЗМІ проведено пропаганду переваг соціалізму і критика капіталізму;
Стан економіки в Україні:
1. зниження приросту промислового виробництва;
2. погіршення якості продукції;
3. низька продуктивність праці;
4. розкрадання матеріальних цінностей и коштів на виробництві.
5. дефіцит сільськогосподарської продукції;
6. погіршення якості та родючості земель та ґрунтів;
Етносоціальні процеси:
1. різке зменшення приросту населення;
2. зниження культурного, професійного рівня суспільства;
3. алкоголізація населення.

Дисиденти

4 вересня 1965 р. – перша акція політичного протесту в СРСР під час показу фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків».
Головні вимоги дисидентів:
1. відновлення діяльності греко-католицької та автокефальної церков;
2. реабілітація депортованих народів;
3. обнародування фактів зловживання владою та корупції посадових осіб;
4. дотримання прав громадян, передбачених Конституцією СРСР;
5. припинення арештів представників опозиції (дисидентів).
Форми боротьби:
1. розповсюдження книг, брошур, статей; видавнича діяльність дисидентів (самвидав):
А. «Приєднання чи возз’єднання» М. Брайчевський
Б. «Лихо з розуму» В. Чорновіл
В. «Правосуддя чи рецидиви терору?» В. Чорновіл
Г. «Репортаж із заповідника ім. Л. Берії» В. Мороз
Д. 1965 р. – «Інтернаціоналізм чи русифікація» І. Дзюба.
Е. 1970-1971 рр. – видання дисидентського журналу «Український вісник» (редактор – В. Чорновіл).
2. створення гуртків, клубів, груп.
3. написання листів-протестів.

Українська Гельсінська група

1976-1980 рр. – діяльність першої легальної правозахисної організації.
Голова – М. Руденко, лідери: О. Бердник, П. Григоренко, О. Тихий, Л. Лук’яненко, І. Кандиба.
Форми діяльності:
1. ознайомлення громадськості з Декларацією прав людини від 1976 р.;
2. домагання акредитації в Україні представників іноземної преси;
3. розповсюдження інформація про незаконні арешти та ув’язнення.
У 1980 р. відбулася ліквідація УГГ, але згодом у 1988 р. українські дисиденти створили Український Гельсінський Союз.
Значення дисидентського руху:
1. формування суспільної свідомості, заснованої на демократичних засадах;
2. прискорення кризи радянської системи.