Онлайн-урок №25 "Радянська українська державність у 20 – 30 – ті рр. Політичне життя в Україні в 30-ті роки. Західноукраїнські землі в 1921 – 1939 рр."

Українська СРР в умовах нової економічної політики

Нова економічна політика (неп) – 1921-1928 рр. 
Риси непу:
1. Скасування політики «воєнного комунізму»;
2. Заміна продрозкладки продподатком;
3. Відновлення товарно-грошових відносин та підприємницької діяльності;
4. Повернення малих та частини середніх підприємств колишнім власникам або передача їх в оренду;
5. Припинення насильницького об’єднання селян у колгоспи, радгоспи та комуни;
6. Створення умов для розвитку кооперації, поява трестів;
7. Скасування заборони на оренду землі і використання найманих робітників.
Підсумки непу:
1. Відновлення багатьох галузей промисловості і виведення їх на довоєнний рівень.
2. Відновлення роботи багатьох шахт Донбасу.
3. Введення плану ГОЕЛРО (план, підготовлений Державною комісією з електрифікації Росії).
4. Виведення на довоєнний рівень сільського господарства.
5. Підвищення матеріального рівня життя людей.

Утворення СРСР

30 грудня 1922 р. – І з’їзд Рад СРСР затвердив Декларацію про утворення СРСР та Договір про утворення СРСР. Цей документ юридично закріпив об’єднання в одну державу 4 радянських республік: РСФРР, Білоруської РСР, Української РСР та Закавказької федерації (Вірменія, Азербайджан та Грузія). За Декларацією про утворення СРСР утворена держава є добровільним об’єднанням рівноправних республік, кожна з якого має право виходу зі складу СРСР. 
26 січня 1924 р. – затверджено першу Конституцію СРСР, а на її основі у травні 1925 р. затверджено Конституцію УСРР.

Причини і масштаби голоду 1922 – 1923 рр. в Україні

1. Розорення селянських господарств у результаті соціалістичних реформ і громадянської війни.
2. Посуха в південних та степових районах України.
3. Злочинна бездіяльність керівництва України і РСФРР (голоду можна було уникнути якщо б необхідні заходи були проведені вчасно).
4. Злочинне приховування урядом України факту голоду.
5. Передчасне припинення допомоги голодуючим.

Культурне і духовне життя народу в роки непу

Головні риси періоду:
1. партійно-державний контроль над культурою та духовним життям суспільства;
2. перебудова культури на принципах марксизму-ленінізму. Знищення творів дореволюційної культури.
3. Боротьба з усіма проявами вільнодумства, відхиленням від політичної лінії, ідеології РКП(б), КП(б)У.

Література і мистецтво
Літературна дискусія 1925-1928 рр. 
Ініціатори: ЦК КП(б)У, партійні організації, деякі літературні організації.
Проблематика: шляхи розвитку української літератури.
Учасники: 
1. ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури), лідер – М. Хвильовий.
2. Письменники, які не розділяли поглядів ВАПЛІТЕ.
3. Партійні діячі.
Результати дискусії:
1. Оцінка діяльності М. Хвильового як націоналізм та сепаратизм та виключення М. Хвильового з ВАПЛІТЕ.
2. 1928 р. – розпуск ВАПЛІТЕ.
Письменники періоду: М. Драй-Хмара, М. Зеров, М. Куліш, В. Сосюра, В. Яловий тощо.
Музика:
1. створено Симфонічний оркестр ім. М. Лисенка;
2. діяльність хорової капели «Думка», композиторів Г. Вірьовки та Л.Ревуцького;
Театр та кінематограф:
1. 1922 р. – відкриття театру «Березіль» на чолі з Л. Курбасом;
2. збільшення кількості професійних театрів;
3. 1922 р. – початок роботи Одеської, а згодом – Київської кіностудій. 
4. Створення фільмів режисера О. Довженка:
А. «Звенигора» 1928 р.
Б. «Арсенал» 1929 р.
В. «Земля» 1930 р. 
Освіта та наука:
1. створення системи навчально-виховних закладів для сиріт та безпритульних;
2. 1921 р. – створення Головного архівного управління;
3. 1921 р. – створення Інституту української мови АН УСРР.

Сталінська індустріалізація в Україні

Радянська модернізація (1929 – 1938 рр.) полягала в прискореному проведенні таких реформ:
1. індустріалізація (створення сучасної промисловості);
2. колективізація (створення колгоспів, радгоспів);
3. культурна революція (підвищення культурного рівня та освіченості населення).
1927 р. – ухвалення першого п’ятирічного плану на 1928/29-1932/33 рр.

Передбачено:
1. високі темпи індустріалізації, 
2. забезпечення за рахунок погіршення матеріального рівня життя населення. 
Ініціатор підвищених темпів – Й. Сталін (звідси і назва явища сталінської індустріалізації).
1929 р. – рік «великого перелому» - відмова від НЕПу.
Методи проведення індустріалізації:
1. планування темпів п’ятирічками;
2. зосередження управління економікою у вищих органах влади (ЦК ВКП(б) та ВРНГ);
3. репресії проти противників індустріалізації;
Джерела індустріалізації:
1. збільшення податків з селянських господарств;
2. випуск облігацій позики на індустріалізацію;
3. економія на всіх соціальних сферах.
Досягнення індустріалізації:
1. Побудовані заводи «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», Краммашбуд, ХТЗ тощо.
2. Побудовані електростанції Дніпрогес, Зуєвська, Харківська та інші.
3. Реконструйовані старі заводи. 

уцільна колективізація в Україні. Кооперування і колективізація.

Етапи:
1. 1928 р. – прийняття рішення про проведення суцільної колективізації в стислі строки. 
2. 1929 р. – прийняття рішення про закінчення колективізації в Україні до 1932 р. Опір селян.
3. 1930 р. – застосування насильницьких методів колективізації. Прийняття постанови ЦК ВКП(б) «Про заходи з ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації» (куркулі – заможні селяни).
4. 1931 р. – розкуркулення.
5. 1932-1933 рр. – завершення колективізації.
Підсумки:
1. форма організації сільського господарства – колгоспи.
2. знищення господарств заможних селян.
3. загибель великої кількості учасників колективізації.
4. голод 1932 – 1933 рр.

Голодомор 1932 – 1933 рр.

  Від голоду померли 3 – 3.5 млн. людей. 
Причина голоду – аграрна політика, яку проводила ВКП(б).
1929 р. – відновлення продрозверстки задля виконання плану хлібозаготівель.
Створення надзвичайних комісій з метою збору хліба. В Україні голова комісії – В. Молотов.
1932 р. – Постанова «Про заходи для посилення хлібозаготівель» передбачала:
1. повернення незаконно розданого колгоспника хліба;
2. введення натуральних штрафів за борг по хлібозаготівлях;
3. вилучення в рахунок заборгованості по хлібозаготівлях усіх створених у колгоспах натуральних фондів – посівного, продовольчого, фуражного тощо.
7 серпня 1932 р. - Постанова ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» (закон про п’ять колосків). Закон передбачав як захід судової репресії за розкрадання колгоспного і кооперативного майна «розстріл із конфіскацією всього майна і з заміною за пом'якшуючих обставин позбавленням волі на термін не нижче 10 років з конфіскацією всього майна». Амністія у цих випадках заборонялась.
З 1933 р. введено блокадний стан в Україні – не дозволялося ввозити і вивозити продовольство та виїжджати з села.

Політичні репресії і процеси наприкінці 20-х – у 30-ті рр.

5 грудня 1936 р. – проголошення Конституції СРСР.
30 січня 1937 р. – прийняття Конституції УРСР.
Проголошувалася перемога соціалізму в СРСР, визначалися основи соціалістичного устрою. 
30-ті роки ХХ ст. – проголошення Й. Сталіним теорії про «загострення класової боротьби в міру успіху соціалістичного будівництва». 
Резонансні судові процеси:
1. 1928 р. – «Шахтинська справа» («Справа про контрреволюційну організацію інженерів та техніків, що працювали в кам'яновугільній промисловості СРСР» – сфабрикований судовий процес над «шкідниками» у вугільній промисловості у Шахтинському районі Донбасу. Перший політичний процес в СРСР, під час якого засуджено велику групу керівників вугільної промисловості Донбасу.)
2. 1930 р. – судовий процес над «Спілкою визволення України» (СВУ). Головний обвинувачений – С. Єфремов.
3. 1931 р. – судовий процес над Українським національним центром
4. 1931-1932 рр. – судовий процес над контрреволюційною організацією в сільському господарстві тощо. 
1 грудня 1934 р. – вбивство С. Кірова, члена політбюро ЦК ВКП(б), посилення репресій. 
Великий терор (1937-1938 рр.) – сталінські репресії були різко посилені й доведені до максимуму своєї інтенсивності. Інша поширена назва цього історичного періоду, «Єжовщина», пов'язана з прізвищем керівника народного комісаріату внутрішніх справ М. І. Єжова.
У ході кампанії до арештованих якнайширше застосовувалися катування, вироки до розстрілу, що не підлягали оскарженню, виносилися найчастіше без усякого суду й негайно приводилися у виконання. 

Українські землі в складі Польщі

До Польщі відійшли:
1. Східна Галичина;
2. Західна Волинь;
3. Холмщина;
4. Полісся. 
  Чисельність українського населення на території Польщі складала приблизно 6 млн. осіб.
  Польща декларувала прагнення до демократії, але на західноукраїнських землях діяла заборона на автономний устрій, культурну автономію та самоврядування. Проявлялася дискримінація українського населення. 
Прояви дискримінації:
1. Невизнання українців окремою нацією.
2. Примус українців до інтегрування в усіх сферах життя з корінним населенням.
3. Відмови українцям на прагнення займати адміністративні посади у державних органах влади, а також посади вчителів та викладачів.
4. Обмеження в праві отримувати освіту у вищих навчальних закладах. 
5. Закриття українських шкіл, заборона української мови.
6. Нерівність українців з корінним населенням в економічних правах тощо.
7. Політика «пацифікації» (умиротворення) селян Галичини, в ході якої здійснювалися арешти, розстріли та конфіскація майна.
8. Намагання керівництва Польщі, заселити українські землі польським населенням «осадництво», надання їм земель для господарювання.

Політичні партії в Східній Галичині. Українська військова організація. Організація українських націоналістів.

1. Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО) – 1925 р. Лідер – Д. Левицький. Мета: незалежність України, демократичні реформи, мирні засоби досягнення мети. Підсумки діяльності: укладення угоди з польським урядом («нормалізація»), припинення діяльності УНДО, вступ членів УНДО до польського сейму.
2. Комуністична партія Західної України (КПЗУ) – 1919-1923 рр. Лідер – В. Затонський. Мета: Соціалістичні реформи. Об’єднання з УСРР. Революційні засоби досягнення мети. Підсумки діяльності: 1923 р. – вступ КПЗУ до компартії Польщі. 1932 р. – послаблення позицій КПЗУ. 1938 р. – розпуск КПЗУ Комінтерном.
3. Українська військова організація (УВО) – 1920 р. Лідер – Є. Коновалець. УВО була нелегальною військовою революційно-політичною організацією, що склалася з різних українських армій: Січових Стрільців (ідеологічно-політичний вклад), УГА, в основному її VI бригади (бойовий та організаційний елемент). Мета: збройна боротьба за державність України. Підсумки діяльності: заклала основу для діяльності більш успішної в майбутньому Організації Українських Націоналістів.
4. ОУН (Організація Український Націоналістів) – 1929 р. Лідер – Є. Коновалець. Мета: Незалежність України. Засоби досягнення цілей – радикальні, включаючи терор. Підсумки діяльності: Активна діяльність (видання періодичної літератури, організація демонстрацій, бойкотів, страйків, терористичних актів). Створення Польським урядом концтабору Береза-Картузька для членів ОУН. 1938 р. – розкол ОУН на дві частини: ОУН (М) – під керівництвом А. Мельника, та ОУН(Б) – під керівництвом С. Бандери.

Політика румунського уряду щодо українців

  До Румунії відійшли Північна Буковина та придунайські землі, в тому числі Бессарабія. Приблизна кількість українського населення в Румунії складала 790 тис. осіб. Політика румунського уряду щодо українців була схожою з політикою польського уряду в аспекті антиукраїнських настроїв та проявів шовінізму. 
1924 р. – антирумунське Татарбунарське повстання жителів Бессарабії. Було придушене.
Українські політичні партії в Румунії:
1. Українська національна партія (УНП) – 1927 р. Мета: ліберальні реформи.
2. Організація «Визволення» – 1929 р. Мета: об’єднання з УСРР, соціалістичні реформи. 
3. Радикальна націоналістична організація (РНО) (нелегальна) – 1935 р. Мета: створення незалежної держави, засоби досягнення цілей будь-які, включаючи терор.

Закарпаття у складі Чехословаччини

11 жовтня 1938 р. – підписання Мюнхенської угоди, згідно з якою Закарпаття отримало автономні права у складі Чехословацької республіки. Лідер автономної адміністрації – Августин Волошин.
1939 р. – створення Українського національного об’єднання (УНО). Мета – створення незалежної держави в Закарпатті.
15 березня 1939 р. – створення Карпатської України. Президент – А. Волошин. Для захисту незалежності країни було створено воєнізовану організацію – Карпатська Січ.
Кінець березня 1939 р. – усе Закарпаття було окуповане Угорщиною, в якій діяв фашистський режим.