Онлайн-урок №20 "Західноукраїнські землі на поч. ХХ ст. Українська культура і духовне життя народу на поч. ХХ ст."

Західноукраїнські землі в 1900 – 1914 рр.

  На початку XX ст. всі західноукраїнські землі знаходились у складі Австро-Угорської імперії. Тут мешкало понад 4,6 млн українців. Східна Галичина, де проживало українське населення, як і раніше, адміністративно була об'єднана із Західною (польською) Галичиною у Королівство Галіції і Лодомерії. Край поділявся на 50 повітів. Окремою адміністративною територією була Буковина, до якої входило 10 повітів. Закарпатські землі складалися з 4 українських комітатів.
 Економіка на цих землях розвивалась уповільненими темпами, мала колоніальний характер. Із західноукраїнських земель вивозилася сировина до метрополії на переробку. Природні багатства краю експлуатувалися нераціонально, по-хижацькому. 
Переважна більшість західноукраїнських підприємств була дрібною і маломеханізованою. 
 Про колоніальний характер Галичини свідчать її галузева структура, яка характеризувалася перевагою харчових підприємств (34,3%), лісозаготівлі та обробки лісу (20%). Підприємства машинобудування, ремонту, металообробки складали лише 10 %.
  З традиційних галузей успішно розвивався видобуток солі. 
  Західноукраїнські землі залишалися відсталими аграрними провінціями Австро-Угорщини. У сільському господарстві було зайнято близько 90 % населення. Зберігалося велике поміщицьке та церковне землеволодіння. 
  Становище українського селянства погіршувалося зловживаннями влади, соціальною дискримінацією. 
  На початку XX ст. у Галичині визначилися три напрями політичної думки:
1. москвофільство
2. австрійський ультрароялізм, тобто орієнтація на Австро-Угорщину і вірність династії Габсбургів;
3. самостійницький, державницький – за створення Української незалежної держави.
 Значну роль у громадсько-політичному житті Галичини у цей час починає відігравати митрополит Галицький (греко-католицька церква) Андрій Шептицький (1900-1944).
 Більшість української громадськості в Галичині у цей час мала проавстрійську – антиросійську позицію. Це пояснюється тим, що політика Російського уряду була активно ворожою українцям, як у самій Росії, так і за її межами.

Перші спортивні організації

1. Фізкультурно-спортивне товариство "Сокіл" (1894-1939) – перше українське молодіжне товариство в Галичині, 1894 р.
Очолив його український архітектор, громадський діяч Василь Нагірний (1848-1921). Найпрогресивніший період існування організації припадає на співпрацю з видатним педагогом Іваном Боберським.
 Основна мета діяльності – залучення молоді до загальнофізичних вправ, різних ігрових видів спорту, гімнастики, дотримання здорового способу життя та занять із пожежної справи.
 Велику увагу приділяли культурно-освітнім заходам – кампаніям із ліквідації неграмотності, антиалкогольній; антинікотиновій пропаганді; організації гуртків художньої самодіяльності; читанню лекцій з історії України та краю; проведенню тематичних вечорів, концертів, театральних вистав, вечорниць, повітових та крайових сокільських свят із демонстрацією гімнастичних вправ, народних танців, хорового співу, спортивних змагань тощо. 
 Завдяки "Соколу" в Галичині було закладено основи спортивного руху, створено спортивні секції, які об'єдналися в Український спортивний союз. 
2. Пожежно-руханкове товариство "Січ" (1900 – 1925). Його заснував 5 травня 1900 року адвокат, діяч Української радикальної партії Кирило Трильовський (1864 – 1941)."Січ" мала подібні до "Сокола" мету, завдання і форми роботи. 
"Сокіл" перебував під впливом Національно-демократичної партії, "Січ" – Української радикальної партії (ідея націоналізму в Україні); "Сокіл" працював із греко-католицькою церквою, "Січ" мала світський характер і доступ духовних осіб був заборонений.

  Активізація визвольних змагань українського народу, великі соціальні потрясіння, якими ознаменувався початок XX ст., вплинули на культуру та духовне життя.

Освіта

 За всієї антиукраїнської спрямованості своєї політики царський уряд змушений був піти на розширення шкільної мережі в Наддніпрянщині. Протягом 1897 – 1911 рр. кількість початкових шкіл зросла тут з 13 570 до 18 719. На 1 січня 1916 р. в Україні діяло понад 300 т.зв. вищих початкових училищ з 4-річним строком навчання. У результаті помітно підвищився рівень грамотності населення.
  Розширювалася мережа середніх навчальних закладів. На 1915 р. в Україні було досить багато загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних училищ, де здобували освіту і навчалися ремеслам. Але при цьому 70 % українців не вміли читати і писати.
  Аналогічною була ситуація у вищій школі, де кількість студентів на поч. XX ст. зросла більш яку два рази. Проте на всій території України не було жодного вищого навчального закладу (ВНЗ) з українською мовою викладання. 
  Важким було становище освіти на західноукраїнських землях. Влада імперії Габсбургів насаджувала школи з німецькою і польською мовами викладання. Майже недоступною для дітей простих робітників залишалася середня і вища школа. Лише в результаті тривалої боротьби галицькі й буковинські українці перед Першою світовою війною домоглися відчутних успіхів. Таким чином західноукраїнська молодь порівняно з юнацтвом Східної України мала більшу можливість виховуватись в українському дусі.