Онлайн-урок №8 "Виникнення українського козацтва. Запорозька Січ. Крим у період пізнього середньовіччя"

Витоки та причини виникнення українського козацтва

  Пориваючи з феодальною залежністю й осідаючи на нових землях, утікачі вважали себе вільними людьми – козаками. Уперше термін «козак» згадується в 1240 р. в Початковій монгольській хроніці. 
1489 р. - перша згадка українських козаків в польській хроніці Мартина Бєльського.
  Основними причинами виникнення козацтва були:
1. економічні (нестача власної орної землі, народна колонізація вільних земель Придніпров’я та Дикого поля - степів за Дніпровськими порогами); 
2. соціальні (посилення феодальної експлуатації українського населення з боку литовських та польських магнатів, шляхти, оформлення кріпосної залежності селянина від феодала); 
3. політичні (цілеспрямована політика польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу по охороні південних рубежів від татарської небезпеки);
4. стратегічні (постійна небезпека з боку Кримського ханства); 
5. національно-релігійні (політична полонізація українського населення та наступ католицької церкви на права православної). 

Територiя, чисельнiсть, заняття, побут, звичаї козаків.

  Козаки створювали на заселених землях нову громадську організацію – громаду. Їй були властиві риси селянського демократизму.
Запорозька Січ - укріплений осередок Війська Запорозького Низового другої половини XVI — кінця XVIII століття, що був розташований за порогами Дніпра. Збереглися відомості про вісім Запорозьких Січей, що наслідували одна одній:
1. Хортицька Січ (1552 – 1556);
2. Томаківська Січ (1564 – 1593);
3. Базлавуцька Січ (1593 – 1638);
4. Микитинська Січ (1638 – 1652); 
5. Чортомлицька Січ (1652 – 1709);
6. Кам`янська Січ (1709 – 1711);
7. Олешківська Січ (1711 – 1734);
8. Нова (Підпільненська) Січ (1734 – 1775). 
  В XVI ст. козаки розселяються частково в побудованих ними хуторах (зимівниках) та слободах, частково в козацьких містах Чигирині, Корсуні, Каневі, Черкасах.
  Чисельність козаків на Січі коливалася залежно від пори року (взимку їх кількість зменшувалася, влітку – збільшувалася), перебігу воєнних дій тощо. Постійно в Січі перебував воєнний гарнізон (2 – 3 тисячі), а основна маса козаків жила за її межами. 
  Основні заняття козаків: 
1. полювання; 
2. рибальство;
3. бджолярство;
4. землеробство. 
  Головні принципи життя козаків: 
1. закон козацького побратимства – козацька взаємоповага й щирість.
2. свобода і рівність
3. православна віра
4. відсутність жінок
5. боротьба з ворогами, звільнення з полону християнських невільників і захист пригноблених.

Вiйськово-полiтична органiзацiя Запорiзької Сiчi

 Запорізька Січ мала 2 системи адміністративно-територіального поділу – військову і територіальну. Як військо запорозьке козацтво поділялося на 38 куренів, територіально – на 5 паланок (пізніше на 8).
  Влада в козацькій державі.

  Уся повнота влади належала Січовій (Військовій) раді. Ради відбувалися двічі-тричі на рік. На них вирішувалися всі найважливіші питання життя Запорозької Січі: оголошення війни і укладання миру, організація воєнних походів, покарання злісних злочинців. Січова військова старшина відала всіма військовими, адміністративними, судовими та навіть духовними справами Війська Запорозького.

  Військова старшина:
1. Кошовий отаман. Йому належала вища військово-адміністративна та судова влада на Січі. У воєнний час він виступав верховним командувачем. Відав військовим скарбом, ухвалював судові вироки.
2. Військовий суддя. 
3. Військовий писар. Відав діловодством і мав значний вплив на адміністративну діяльність Запорозької Січі.
4. Військовий осавул. Слідкував за порядком на Січі. Провадив розслідування злочинів. Контролював виконання судових вироків. Керував несенням караульної служби, відав заготівлею й розподілом провіанту. 
За військовою старшиною йшли військові служителі (чиновники): довбиш, гармаш, кантаржий, шафар, товмач, булавничий, бунчужний і хорунжий. 

Утворення реєстрового козацтва

Причини, що спонукали польський уряд утворити реєстрове козацтво:
1. Прагнення залучити козаків на державну службу, використовуючи їх для захисту своїх південних кордонів.
2. Бажання встановити над козаками контроль і в такий спосіб обмежити їхній вплив на українське суспільство та уникнути загострення відносин із Туреччиною та Кримським ханством.
Універсалом короля Сигізмунда ІІ Августа від 5 червня 1572 р. було сформовано загін у складі 300 чоловік. Прийняті на державну службу козаки заносилися до реєстру – спеціального списку, через що й одержали назву реєстрових козаків.
1578 р. – польський король Стефан Баторій залучив на службу 600 козаків, які офіційно були внесені до реєстру і яким надавалися певні права і привілеї.
Зі створенням реєстру козаками офіційно визнавалися тільки ті з них, хто був занесений до нього. Інші козаки, тобто основна їх маса, були поза законом. У цей же час зростала кількість запорозького козацтва. Реагуючи на це, уряд періодично збільшував реєстр, в якому іноді налічувалося 6 – 8 тис. чоловік.

Боротьба козакiв з нападами ординцiв. Морськi походи

  Козацтво зробило важливий внесок у боротьбу українського народу проти агресії Туреччини і Кримського ханства.
  Доба героїчних походів – період вдалих морських походів козаків на володіння султанської Туреччини та її васала – Кримського ханства – протягом перших двох десятиліть XVII ст. 
Головні морські походи:
1. 1606 р. – козаки спустошили Варну;
2. 1608 р. – захоплення Перекопа;
3. 1609 р. – захоплення Кілії, Ізмаїлу, Акерману;
4. 1614 р. – вперше штурмувався Трапезунд;
5. 1616 р. – було здобуто Кафу.

Петро Конашевич-Сагайдачний

  Петро Конашевич-Сагайдачний (1616 – 1622 рр.).
  Заслуги гетьмана:
1. Впорядкував козацьке військо (вперше створено дисципліновану козацьку армію, озброєну вогнепальною зброєю і артилерією).
2. Успішна дипломатична діяльність (неухильно обстоював козацькі права). 
3. Участь у європейській політиці.
4. Підтримував православну церкву, приділяв увагу освітнім справам (вступив разом з військом до Київського братства).

Участь українських козакiв у Хотинськiй вiйні

  Хотинська війна 1620 – 1621 рр. (Туреччина проти Польщі з метою захоплення польських і українських земель).
Головні битви:
1. битва під Цецорою 1620 р.;
2. битва під Хотином 1621 р.
За підсумками війни було укладено Хотинський мир 1621 р., згідно з яким було зафіксовано кордон між Туреччиною і Польщею й заборонено Туреччині та Криму здійснювати грабіжницькі набіги на Польщу та Україну.