Онлайн-урок №4 "Політична роздробленість Київської Русі"

Державний лад Київської Русі

  Давньоруська держава формувалася як ранньофеодальна монархія. Це була єдина, унітарна держава. Її очолював великий київський князь, якому були підпорядковані місцеві правителі. 
  1. Великий київський князь. Функції: 
А. організація дружини, забезпечення кордонів держави;
Б. очолення воєнних походів з метою підкорення нових племен;
В. підтримування нормальних дипломатичних відносин з Візантійською імперією, країнами Близького Сходу та Європи;
Г.законодавча функція.
  2. Місцеві князі здійснювали владу на місцях, підпорядковувалися великому князю та передавали йому частину данини, яку збирали з підвладної території. За свою «службу» місцеві князі користувалися протекторатом київського князя, залишаючи собі частину данини, яку збирали.
  3. Феодальні з’їзди (снеми) – вищі органи феодальної влади. На феодальні з’їзди, що скликалися великим князем, збиралися місцеві князі, їхні союзники і бояри, інколи — духівництво вищих щаблів. На з’їздах розглядалися законодавчі питання, вирішувалися питання війни і миру з іноземними державами, планувалися заходи щодо охорони торгівельних шляхів. Отже, з’їзд являв собою державний орган, який вирішував корінні питання, що стосувалися суспільної організації, державного ладу, зовнішньої і внутрішньої політики країни в умовах послаблення влади київського князя й посилення впливу місцевих феодалів.
  4. Віче – це народні збори. Віче відігравало певну роль у політичному житті. Перша згадка у літописі про віче у Києві належить до 1068 p., а остання – до 1202 р. Однією з важливих функцій віча було комплектування народних ополчень і вибори ватажків. Віче скликалося під час облоги міста, перед початком воєнних походів, інколи на знак протесту проти політики князя.
  5. Верв – це орган місцевого селянського самоврядування (сільська територіальна община).
6. Збройні сили складалися з трьох основних частин: великокнязівської дружини, дружин місцевих князів та інших феодалів; народного ополчення; найманих загонів.
  7. Церква. ЇЇ основна функція – освячувати і зміцнювати існуючий громадський порядок. Також вище духівництво іноді допомагало князю видавати укази. Церква в цей період була найсильнішою позавладною організацію, оскільки мала ідейний вплив на населення.

Причини феодальної розробленості Київської Русі

1. Великий розмір території держави;
2. Етнічна неоднорідність населення;
3. Ріст міст, зародження внутрішніх торгівельних зв’язків;
4. Занепад торгівельного шляху «з варяг в греки»;
5. Зростання продуктивних сил у сільському господарстві та ремісництві;
6. Зміцнення феодальної власності на землю, розвиток великого вотчинного землеволодіння;
7. Відсутність чітко регламентованого порядку престолонаслідування;
8. Загострення соціальної боротьби. Під її впливом посилилося прагнення місцевих феодалів взяти апарат управління державою в свої руки.
Супутником роздробленості стали феодальні війни («усобиці») за землю та політичний вплив.

Формально Київська Русь зберегла свою єдність, але розпалася приблизно на 12-15 князівств:
1. Муромське;
2. Рязанське;
3. Володимиро-Суздальське;
4. Смоленське;
5. Чернігово-Сіверське;
6. Переяславське;
7. Галицьке;
8. Волинське;
9. Полоцько-Мінське;
10. Турово-Пінське;
11. Тмутараканське;
12. Київське;
13. Новгородська республіка.
За формою правління Київська Русь в цей період – федеративна монархія. Київський престол став об'єктом колективного сюзеренітету найсильніших князів.

Культура Київської Русі

Народ Київської Русі створив багату, самобутню матеріальну і духовну культуру.
З уведенням християнства на Русі разом із богослужбовими книгами з Болгарії прийшло слов`янське письмо – кирилиця.
Літературні твори:
1. Реймське Євангеліє - приблизно 1040 р.;
2. Остромирово Євангеліє - 1056 -1057 рр.;
3. «Ізборник Святослава» - 1073 р.;
4. «Ізборник» - 1076 р.;
5. «Повість минулих літ» літописця Нестора - 1113 р.;
6. «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона - 1037-1051 рр.;
7. «Повчання дітям» Володимира Мономаха приблизно - 1096 р.;
8. «Слово о полку Ігоревім» - 1187 рр.;
9. «Житіє Боріса і Гліба».

Архітектура:
1. Храм Богородиці (Десятинна церква) 989 - 996 рр.;
2. Софійський собор 1036 р.;
3. Золоті ворота з надвірною церквою Благовіщеня 1037 р.;
4. Успенський собор Печерського монастиря 1073-1078 рр.;
5. Святомихайлівський Золотоверхий собор 1108-1113 рр.

Образотворче мистецтво:

1. Оздоблення храмів фресками та мозаїками;
2. Розвиток іконопису; (Алімпій – найвідоміший іконописець)
3. Поява книжкової мініатюри.