Онлайн-урок №2 "Утворення та становлення Київської Русі"

Походження та розселення слов'ян

  Слов’яни – це одна з основних гілок давньоєвропейського населення, що сформувалося в середині І тис. до н. є., представлена зарубинецькою, черняхівською та іншими археологічними культурами.
  Також в різних історичних джерелах слов’ян часто називають збірними термінами: анти, венеди, склавіни.
  Всіх слов’ян можна розподілити на три групи:
1. східні (сучасні українці, білоруси та росіяни)
2. західні (поляки, словаки, чехи, кашуби та інші)
3. південні (болгари, македонці).

  Перші племінні об’єднання з елементами державності виникають у східних слов’ян у 380-386 рр. н. е. на чолі з Божем, а потім у VI ст., у Прикарпатті – на чолі з Маджаком.
  Основні племена, що проживали на території України:
1. поляни (Середнє Подніпров’я)
2. древляни (межиріччя Росі і Прип’яті)
3. сіверяни (басейни рік Сули, Сейму, Десни)
4. волиняни (дуліби) (верхів’я Південного Бугу)
5. уличі (Південне Подніпров’я)
6. тиверці (басейн Дністра)
7. білі хорвати (Закарпаття)

Теорії походження слов’ян

1. Міграційна теорія - слов’яни прийшли на свою нинішню територію;
2. Автохтонна теорія - слов’яни є споконвічними жителями Східної Європи;
3. Пантюркистська теорія - слов’яни зобов’язані створенню своєї державності тюркським племенам;
4. Норманська теорія – державність у слов’ян склалася завдяки впливу скандинавських народів.

Процес утворення та становлення Київської Русі

  Князі Аскольда і Дір (60-80 рр. ІХ ст.) – перші правителі Київського князівства. 866 р. – похід Аскольда на Візантію, прийняття християнської віри.

  Князь Олег (882 - 912 рр.) включив до складу Київської Русі південно-руські племінні князівства сіверян, радимичів, словен, кривичів, древлян, дулібів і хорватів.
У 907 р. – здійснив воєнний похід на Візантію. Він завоював Константинополь і домігся від імператора контрибуції та вигідних умов миру. Цей мир підтвердили дві письмові угоди: основна - 907 р. і додаткова - 911 р., які стали першими міжнародно-правовими договорами Київської держави.

  Князь Ігор (912 - 945 рр.) поширив владу на східний Крим і Тамань, включив до складу держави уличів та тиверців, продовжив політичну централізацію держави, приєднавши до складу Київської Русі племінний союз деревлян. Ігор здійснив два походи на Візантію (941 та 944 рр.). У 944 р. було підписано русько-візантійську угоду, щоправда, менш вигідну, ніж за часів Олега. В 945 р. Ігор був страчений деревлянами.
  Княгиня Ольга (945-964 рр.) жорстоко помстилася древлянам за смерть Ігоря, але зробила висновки з його політики: чітко регламентувала повинності, визначивши «уроки» (нормовану данину) і встановивши «погости» - місця збору данини. Ольга здійснила два візити до Константинополя – в 946 і 957 рр., під час яких було укладено союзницькі угоди. Під час одного з візитів Ольга урочисто прийняла хрещення. За її правління почало швидко формуватися феодальне землеволодіння.

  Князь Святослав (964-972 рр.) здійснив багато воєнних походів. Внаслідок цього територія Київської Русі значно розширилася, а її кордони були укріплені.
  Його головні походи:
1. 966-867 рр. – похід на в’ятичів та Волзьку Болгарію;
2. 965, 966 рр. – похід на Хозарський каганат та його розгром;
3. 967-971 рр. – похід на Болгарське царство та укладення під Доростолом мирного договору з Візантією.
Святослав розпочав адміністративну реформу, уповноваживши своїх синів здійснювати верховну владу на місцях. Так, його старший син Ярополк став намісником в Києві, Олег – в Овручі, Володимир – в Новгороді Великому.
Святослав загинув у 972 р. у бою з печенігами.