Онлайн-урок №6 "Українські землі у складі Великого князівства Литовського та ін. держав"

Колонізація українських земель

  Після смерті останнього князя галицько-волинської династії західноукраїнські землі фактично залишилися без правителя. В той же час сусідні держави – Литва, Польща, Московська держава – швидко розвивалися і вакуум влади в Галицько-волинському князівстві привернув їх увагу. Українські землі увійшли до складу іноземних держав.

  1362 р. – битва на Синіх Водах, між русько-литовським військом князя Ольгерда і монголами. Перемога литовців і як наслідок звільнення більшої частини території українських земель від зверхності Золотої Орди і підпорядкування її ВКЛ.
  Таким чином до складу Великого Князівства Литовського увійшли:
1. Східна Волинь з центром в Луцьку;
2. Східне Поділля з центром в Брацлаві;
3. Київщина
4. Переяславщина
5. Чернігово-Сіверщина (на початку XVI ст. опинилася під владою Московської держави). 
  До складу Польського Королівства увійшли:
1. Галичина з центром у Львові;
2. Західна Волинь з центром в Белзі;
3. Західне Поділля з центром в Кам’янці.
  З 1359 р. під владою Молдавії опинилася Північна Буковина (Шипинська земля) . В середині XIV ст. Північна Буковина разом з Молдавією опинилися у васальній залежності від султанської Туреччини.
  Під владою Угорщини опинилося Закарпаття з центром в Ужгороді. Після турецької агресії 1543 р. Угорське королівство фактично розпалося. Західна частина Закарпаття потрапила під владу Австрії, а східна була включена до складу Семигороду (Трансільванії), яка теж стала васалом Османської Імперії.

Кревська унія 1385 року

  Після смерті литовського князя Ольгерда у 1377 р. великокнязівський престол успадкував його молодший син Ягайло. Незабаром польські політики висунули ідею династичного шлюбу Ягайла з польською королевою Ядвігою. Ягайло прийняв цю пропозицію, внаслідок чого було укладено Кревську унію 1385 р.
  Умови Кревської унії:
1. входження Великого князівства Литовського до складу Польського королівства;
2. Ягайло повинен жити на території Польщі; 
3. він зобов`язаний докладати багато зусиль для укріплення Польщі; 
4. Ягайло і усі жителі Литви повинні перейти в католицтво.
Ця угода викликала невдоволення правлячих кіл Литви. Велику роль в цьому відіграла позиція Вітовта, який бажав зберегти незалежність Литви.
  У 1392 р. було укладено Острозьку угоду – відповідно до неї Ягайло обіцяв повернути Вітовту усі литовські землі та зробити його своїм намісником в Литві.
  1399 р. - битва на р. Ворсклі. Результат: Литва зазнала поразки. Внаслідок цього Вітовт був змушений піти на відновлення унії з Польським королівством і укласти Віленську унію 1401 р. За її умовами Литва знову визнала васальну залежність від Польщі.
  1410 р. - Грюнвальдська битва (Литва перемогла війська Тевтонського ордену).

  1413 р. - Городельська унія. Ця угода забезпечувала Великому князівству Литовському право на політично самостійне існування.

Суспiльний устрiй та господарське життя в Українi у XIV-XV ст.

  За своїм соціальним і правовим становищем населення українських міст поділялося на 3 категорії. В основі цього поділу був майновий стан.
1. Магнати - вельможі, можновладці, князі. Люди високого соціального стану, шляхетського походження.
2. Шляхта
А. середня
Б. дрібна (зем'яни)
3. Міщани
4. Селяни
А. похожі
Б. непохожі
5. козацтво (початок формування)

Початок процесу покріпачення

  Важливим кроком в правовому оформленні закріпачення селян став «Устав на волоки» 1557 р., виданий польським королем Сигізмундом ІІ. 
  Волока - земельна міра в Польщі, Литві, Білорусі та в Україні в другій половині XV–XVII ст. 
  Суть кріпацтва полягала в прикріпленні селян до землі, запровадженні обов`язкових селянських робіт на пана, позбавленні селян майже всіх громадянських прав, їх повній залежності від феодала, перетворенні на об`єкт його власності.
Отже, селяни втрачали право на землю. Польське законодавство визнавало право власності на землю тільки за князями, шляхтою та церквою. Аналогічні процеси відбувалися у Великому князівстві Литовському. Вирішення суперечок та будь-яке судочинство над ними здійснював пан. Селяни повинні були відбувати панщину – примусовій відробіток на землі пана. Згодом панщина посилювалася. 
  Джерелами права, які регулювали земельні відносини є найважливіші збірники права:
1. Перший Литовський Статут 1529 р.
2. Другий Литовський Статут 1566 р.
3. Третій Литовський Статут 1588 р. 

Нацiональнi та соцiальнi рухи

1. Повстання проти польського панування на чолі з Мухою (1490-1492 рр.). Воно охопило територію Північної Буковини та Прикарпаття;
2. Повстання князя Михайла Глинського (1508 р.).

Магдебурзьке право

  Магдебурзьке право – право міст обирати орган місцевого самоврядування строком на один рік. Цей орган називався магістрат. Магістрат складався з двох колегій: міської ради і лави. Міська рада виконувала адміністративні функції. Її очолював бурмістр. Лава була судовим органом. Її очолював війт, а членами були судді-лавники.
  Перше згадування магдебурзького права відноситься до міста Сянок, яке отримало ці привілеї у 1339 р. Наступним містом з магдебурзьким правом став Львів, який набув ці привілеї у 1356 р. Серед українських міст, що одержали самоврядування були Київ, Дубно, Луцьк, Рівне, Кременець, Торчин, Берестечко, Ковель та ін.

Крим та Причорномор’я

  1449 р. – створення Кримського ханства Хаджі-Гіреєм.
  1475 р. – вторгнення військ Османської Туреччини на територію Криму. Захоплення турками міст: Кафа, Херсонес, Балаклава, Мангуп, Керч та створення там турецького еялету (провінції). 
  1478 р. – визнання кримським ханом Менглі-Гіреєм васальної залежності від Османської імперії.
Кримське ханство та Османська імперія стали головними зовнішніми ворогами українців, оскільки розпочали загарбницькі походи на українські землі.
1. 1482 р. - перший похід Менглі-Гірея на Україну (зруйновано Київ).
2. Поступово спустошено Поділля, Київщину, Волинь, Холмщину та Галичину.
Наслідки походів:

1. Економічні та соціальні потрясіння на українських землях 
2. Початок формування українського козацтва – захисників української землі.

Ясир – бранці, яких захоплювали в полон турки й татари під час загарбницьких походів на українські землі.
Яничари – турецька регулярна піхота, створена в 2-й пол. 14 ст. султаном Мурадом І. Яничари спершу набиралися з полонених, потім поповнювалася примусовим набором дітей християн. Після переходу в іслам яничари виховувалися в дусі релігійного фанатизму й сліпого послуху.